Коли сімнадцятирічна Віра привела додому молоденького хлопчину, Світлана особливо не надала цьому значення. Ну, подумаєш, до доньки хлопчик прийшов. Діти повинні дружити в будь-якому віці.

– Чай пити будете? – запитала вона буденно, більше звертаючись до доньки, і пішла на кухню.

– Та ну, мамо, – автоматично відповіла Віра. – Щось не хочеться. Ми в

моїй кімнаті посидимо, поспілкуємося.

– А я б чаю попив, – сказав раптом хлопчина, і посміхаючись Світлані, ввічливо запитав: – Вас як звати?

– Світлана … – розгубилася від несподіванки мама, і тут же додала: – Василівна …

Віра теж подивилася з подивом на свого друга.

– До речі, мамо, познайомся, це Сергій.

– Дуже приємно! – ще більше заусміхався Сергій. – А який у вас чай?

– Звичайний … – розгублено посміхнулася Світлана. – А що, ти якийсь особливий чай любиш?

– Та ні. Аби гарячий був. – І хлопчина без зайвих слів попрямував слідом за нею на кухню.

Доньці теж довелося йти за ними.

Там, за столом, поки Світлана розливала чай по чашках, хлопець просто свердлив її поглядом, і жінці стало ніяково.

– Сергію, може тобі до чаю молоко потрібне, чи ще щось? – про всяк випадок запитала вона. – Ти не голодний, випадково?

– На жаль, ні … – сказав він.

– Чому нажаль? – засміялася Віра.

– Тому що мені хотілося б спробувати, як готує твоя мама, – зізнався хлопець чесно. – Дуже хотілось би. Напевно, все у неї виходить смачно.

– Ага! Дуже! – ще голосніше засміялася Віра.

Світлана ж від цих слів гостя завмерла і з питанням подивилася на юнака.

– Цікаво … А що, хлопчик, тебе вдома погано годують, так?

– Та ні, непогано … – знизав плечима Сергій.

– А яка страва у твоєї мами виходить краще всього?

Замість відповіді хлопчина сумно посміхнувся, потім раптом запитав:

– Світлана Василівна, а ви якісь подарунки отримувати любите?

– В сенсі? – Світлана розгубилася ще більше. – Чому тебе це цікавить?

– Мама, не дивуйся, – весело сказала дочка, – Сергійко любить дарувати всім подарунки. Ось побачиш, він і тобі наступного разу щось цікаве подарує.

– А де він гроші на цікаві подарунки бере? – раптом різко запитала Світлана. – У батьків клянчить?

Їй, чомусь, раптом став неприємний цей дивний Сергій, і вона насупилася.

Хлопчина зрозумів, що сказав щось зайве і теж притих.

Далі чай пили мовчки.

Коли Сергій сказав «дуже дякую за чай», Віра відразу схопила його за рукав і повела в свою кімнату.

Там вони про щось стали неголосно розмовляти, а Світлана з важким серцем сиділа на кухні і чекала коли гость піде.

Коли хлопець, нарешті, пішов, мати поспішила до дочки.

– Ну? – запитала вона, впершись руками в боки. – Що це за дивний молодий тип? Звідки ти його взяла? Новий однокласник?

– Ні, мамо, не однокласник, але він хороший, – спокійно сказала дочка. – Шкода, що він тобі не сподобався.

– А по-моєму він безпардонний. Хіба молоденькому хлопчикові можна так розмовляти з дорослою жінкою? Він що, зятем себе вже уявив ?! – Світлана бажала виговоритися. – «Що ви любите отримувати в подарунок?» З якого дива він зібрався дарувати мені подарунки? І, взагалі, хто у нього батьки? «Я хочу спробувати, як готує твоя мама?» Бач, захотілося? А що готує його матуся, так і не сказав. Вона, напевно, в ресторані у нього працює, так?

– Мама! Сергій давно вже живе без мами! – вигукнула донька, і тут же схаменулася. – Правда, він просив мене не розповідати нікому про це … Ну й добре. Все одно я його до нас більше не приведу, раз він тобі не подобається … Будемо спілкуватися десь подалі від твоїх очей …

– Як це без мами? – Світлана завмерла. – Він, що втік від неї?

– Мами у нього не стало, коли йому було ще десять років. Заслабла, і її не стало … І тепер вони живуть удвох з татом. До речі, Сергій і сам готувати вміє смачно. Я куштувала…

– Так? .. – Світлана присіла на стілець.

– Ага … І ще … Він мені розповів смішний випадок … Коли він був зовсім маленький і перший раз почув слово “теща”, то поставив своїй мамі питання: «Мама, а теща – це хто така?» І знаєш, що вона йому відповіла? Вона сказала: «Теща – це запасна мама. Якщо з мамою щось трапиться, теща завжди прийде на допомогу ». Смішно так?

– Смішно? Чому смішно? – Світлана раптом згадала очі Сергія. –

Значить, тому він так дивно дивився на мене на кухні?

– Нічого і не дивно. Звичайно дивився. Вічно тобі все здається дивним.

– Господи … Бідний хлопчик … І навіщо я на нього накинулася з цим подарунком?

– Даремно я тобі це все розповіла … – скривилася раптом невдоволено Віра. – Правильно Сергій говорив … Все так і виходить …

– Що він ще говорив?

– Казав, якщо я тобі про нього все розповім, ти відразу включиш материнську жалість. А йому жалю не треба, мама. Він звичайний нормальний хлопець, який давно вже не страждає і живе повним життям. Вони з батьком чудово з усім справляються.

Світлана встала зі стільця, і знизала плечима.

– Та куди ж мені її подіти, цю материнську жалість? Ми, жінки, так влаштовані – спочатку дітей лаємо, потім їх жаліємо … Так завжди було, і завжди буде …

– А хіба по-іншому якось не можна? – невдоволено запитала Віра.

– Ось коли ти свою дитину народиш, тоді й дізнаєшся – можна по-іншому чи не можна …

Світлана посміхнулася і вийшла з кімнати дочки.