Заміж я вийшла багато років тому, з Миколою у шлюбі ми живемо разом 23 роки.

Так вийшло, що я зустріла свого майбутнього чоловіка, коли ми відпочивала з моєю сестрою в одному санаторії влітку.

Якби дивно це все не звучало, але він був там разом зі своєю мамою, але я тоді щось й не особливо звернула увагу на це, не придала цьому такого великого значення.

Я просто тоді відразу подумала, що за мамин синочок, адже мало коли побачиш, щоб дорослий син відпочивав зі своєю мамою, невже у нього кращої компанії для проведення часу не знайшлося.

Але, в той же час, Микола був такий симпатичний, високий, і занадто сором’язливий, нерішучий, але дуже ввічливий та розумний, він виділявся з поміж усіх.

Складалося таке враження, що він дуже добра людина просто.

Ми ж з моєю сестрою були сміливішими, на відміну від нього, і, при нагоді, запропонували йому поспілкуватися.

Після знайомства з Миколою я зрозуміла, який це чудовий молодий чоловік, він був дійсно дуже привітним та добрим.

А Микола, в свою чергу, теж дав зрозуміти, що я йому сподобалася: посміхався, дивився в мою сторону, намагався щось ввічливо сказати і зробити мені компліменти.

Загалом, у мене про нього склалося лише дуже хороше враження.

Після того, як ми повернулися додому, я вирішила продовжити і далі спілкування з Миколою.

Я стала періодично їздити до нього в гості, познайомилася з його родиною.

До речі, у Миколи досить хороші батьки, ми і зараз з ними підтримуємо дуже гарні відносини.

Навіть моїй власній матері Микола теж дуже сподобався ще відразу, у неї про нього лише найкращі враження також.

Після року спілкування ми з ним вирішили створити сім’ю.

Микола покликав мене вийти заміж за нього.

А вже відразу після весілля я з моїм чоловіком разом переїхали жити в однокімнатну квартиру, яку залишила в спадок Миколі його рідна бабуся.

Через майже 5 років у нас народилася донечка, і ми з чоловіком разом вирішили продати нашу квартиру, а також житло моєї мами та купили більшу простору трикімнатну квартиру в нашому місті.

Зараз ми живемо вчотирьох: я, чоловік, наша дочка і моя рідна мати.

Спочатку всіх все повністю влаштовувало в нашому спільному проживанні: мама моя жила в самій маленькій кімнаті в квартирі і ніколи не втручалася в наше життя, до нас їй особливо не було діла.

Крім того, вона допомагала виховувати нашу донечку, а більшу частину часу проводила на роботі.

Усім нам було спокійно та затишно, можна сказати – дуже зручно, кожен був заклопотаний своїми справами, вдома збиралися, в основному, лише за вечерею.

Зараз мама моя вже вийшла на пенсію.

Зараз нам непросто, мамин характер з роками став лише гірший, а коли вона вийшла на пенсію, то з нею геть стало складно мені.

Вона постійно лізе зі своїми порадами та настановами, їй постійно потрібно щось нам доводити і командувати нами.

Доньці нашій теж щодня розповідає, що та неправильно поводиться і занадто неправильно одягається, як на свій вік.

Хоча я можу сказати, що мама помиляється, вона дуже перебільшує щодо цього, у неї якісь дивні бачення.

Та найбільше нам з чоловіком не подобається те, що моя мама постійно докоряє моєму чоловікові в усьому, їй постійно не подобається все, щоб Микола не робив, щоб не говорив, як би себе не поводив, у неї до нього якісь вічні претензії лише одні.

Виходить так, що 23 роки, яких ми з ним в шлюбі, він її влаштовував, їй подобалося абсолютно все, вона говорила, що мені пощастило з чоловіком, що він дуже хороша та добра людина, яку й не знайти в наш час, що я щаслива жінка. А що зараз трапилося, що ж змінилося?

Я, наприклад, не помітила змін у характері свого чоловіка, але може, став ще більш спокійним, загалом, нічого зовсім не змінилося, Микола був доброю людиною та спокійною, так і залишився таким.

Наприклад, маму мою не влаштовує те, що мій чоловік зараз дуже мало заробляє, а часи складні, високі ціни в усьому, на її погляд, або у свої вихідні дні часто їздить допомагати своїм батькам в їх будинку.

А після роботи він може пообідати вдома та лягти відпочивати, не дивлячись на те, що вдома ще багато різних справ.

Мамі це не подобається, їй хочеться, щоб він по дому щось ще ввечері робив або з донькою проводив більше часу, ніж зазвичай.

Але мене абсолютно все влаштовує в моїй власній сім’ї і я не бачу нічого в недоброго в тому, що Микола допомагає своїм батькам, адже вони теж вже немолоді і без його допомогти самі не впораються.

У нас нині кожен день якісь непорозуміння, і все це через вічні невдоволення моєї мами.

У вихідні дні ми зовсім з чоловіком стараємося не виходити з кімнати, а коли гарна погода, то виходимо десь на вулицю, аби тільки не слухати вічні докори мами.

Микола, в свою чергу, останнім часом, теж мені скаржиться, просить поговорити з мамою, щоб вона не давала йому свої поради та різні вказівки, інакше переїде до своїх рідних, поки мати не зміниться.

Ну що ж мені робити?

Я ж з боку спостерігаю за її поведінкою і не впізнаю зараз свою рідну маму, адже вона раніше ніколи такою не була.

Зараз я знаходжуся між двох сторін і не знаю, як правильно мені вчинити, кого підтримати, щоб ми жили спокійно, як раніше.

Мама бачить чудово, що руйнує мій шлюб, але її це не зупиняє, таке враження, що їй байдуже до того.

Я вже шкодую, що ми її квартиру продали, краще б вона окремо жила.

Але як тепер діяти? Чи можна змінити щось?

КІНЕЦЬ.