Катерина, досить таки несподівано, зателефонувала мені декілька днів тому і щиро попросила про послугу:

“Мамо, посидь, будь ласка, з моїми дітьми у вихідні дні, мені це дуже потрібно”.

Якийсь там підробіток вона для себе, звісно, знайшла – на складі комплектувати замовлення для доставки, там товар якийсь пакують.

Знайома моєї доньки давно вже там працює і доньку мою туди нещодавно влаштувала, сказала, що там місце не завжди можна знайти, мовляв, Катерині ще пощастило з цим.

Просто саме в цей період, людей у ​​них зараз зовсім не вистачає.

Катерина говорить мені, що на її основній роботі незрозуміло що робиться зараз, добре, якщо вдасться в кінці місяця хоча б всю заробітну плату отримати.

Дочка мені також сказала, без підробітків їм зараз непросто буде, на життя коштів не вистачить, адже ціни зараз високі, – поділилася якось зі мною моя подруга Валентина.

У дочки Валентини, Катерини – двоє дітей та досить таки великий кредит, що дісталася їй ще після розлучення.

Колишній чоловік вчинив дуже “благородно”: зібрав в одну велику сумку свої найнеобхідніші речі і вирішив розпочати нове життя, оформив свою частку в квартирі на їх дітей, а залишок кредиту залишив лише своїй колишній дружині, мовляв, нехай виплачує, адже вона житиме там.

– Аліментів колишній чоловік Катерини ніяких зовсім не платить, вважає, що і так допоміг дітям добре! – здивовано і з нерозумінням говорить моя подруга пенсіонерка. – Пів квартири ніби віддав своїм дітям, рахує. П’ять років до розлучення кредит він платив, зі своєї власної зарплати, один, якраз саме в той час Катерина в декретах сиділа, потім працювати почала в дитячому центрі розвитку, який знаходився недалеко від її дому. А там які гроші? Копійки одні, адже зарплата там невелика, там грошей, особливо, не заробиш, тому цей дохід йшов лише на частину продуктів і одяг для дитини і самої Катерини.

Правду кажучи, Катерина вважає таку думку свого колишнього чоловіка в якійсь мірі досить таки справедливою ​​і на аліменти не подає поки, вона людина непогана, хоче, щоб все по-людськи було.

Та й, щиро кажучи, бігати по усіх цих інстанціях у молодої жінки зараз немає ні бажання, ні сил, ні часу.

Тому вона старається зараз, робить все одна – і дітей, і кредит, намагається розплатитися з усім швидше, хоча їй ще старатися потрібно не один рік.

Роботу вона відразу змінила, і тепер працює по-справжньому.

Зараз саму Катерину, як більшість працівників, перевели на дистанційну роботу, вона може працювати вдома, але і грошей платять набагато менше, вже не повну заробітну плату, звичайно.

– Порахували ми з нею, що на кредитний платіж, крупу, хліб і олію їй вистачить, якщо цю всю зарплату вона буде отримувати і їй не зменшать оклад! – каже Валентина. – Про премії і бонуси вже мова не йде, звичайно. Але це теж не життя, з дітьми малими так на харчах економити. Катерина каже, дітей треба годувати нормально, м’ясо купувати, фрукти, одягати, взувати. Вони на гречці з макаронами довго не висидять і це зовсім неправильно.

Валентина посидіти з онуками на вихідних погодилася – їй це не вперше, вона виручає свою доньку постійно, адже тій більше немає кому допомогти.

В суботу рано вранці дочка привела їй дітей, добре, живуть вони зовсім поруч, а сама поїхала на роботу.

– Вийшло так, відпрацювала вона в ці вихідні дві зміни по дванадцять годин, все, як має бути. Чесно, я зовсім не розумію цього! – зітхає Валентина. – Там на ногах весь час вона працює, в швидкому темпі. Ніколи присісти, адже об’єм роботи великий, весь час – давай, швидше, швидше! Приходить увечері і просто падає, скаржиться, що втомилася дуже.

Навіть поїсти сил немає. О десятій вечора повернулася, так і заснула в мене, додому не пішла. А о шостій ранку їй знову вставати на зміну, це недобре зовсім.

Вранці в неділю піднялася, а на ній обличчя немає. Каже, мамо, я ніби не спала взагалі. Прилягла на хвилиночку, очі закрила – а вже вставати потрібно і знову до праці іти!

Після другої зміни на роботі Катерина прийшла ще більш втомлена – ледве дійшла до материного будинку.

– Я їй кажу – краще на аліменти подавай тоді, нехай твій колишній чоловік дає вам гроші! – усім роз’яснює мати. – А вона – я, каже, може і подам, але коли я тепер їх отримаю, і чи отримаю взагалі. А тут зараз будуть ці гроші, відпрацювала, отримала, і бігати ні за ким не треба.

Правду кажучи, так – на ногах і фізично – Катерині не доводилося працювати ніколи в житті. Ну, в дитячому центрі вона вела заняття для дошкільнят теж стоячи, звичайно, але це ж взагалі не можна порівняти по навантаженню з цією роботою на складі.

Саме на цій роботі їй важко.

– Але найприкріше не в цьому! Я її питаю, Катерино, ну і скільки ти заробила за два дні? Ось як думаєш, скільки? 500 гривень за зміну, за дві виходить всього 1000 гривень. Я засмутилася і здивувалася водночас. Я кажу, ти що, нерозумна, так працювати за такі копійки? Гаразд би хоч гроші платили ще хороші за цю непросту роботу. Кажу, залишай цей підробіток і нічого не вигадуй! Здоров’я потім не купиш ні за які гроші!

Але Катерина вперлася – їй потрібні гроші для того, щоб годувати дітей.

– Мамо, ну був би у мене інший варіант, щоб просто цілий день сидіти на стільці і отримувати тисячі гривень – ти думаєш, я б не погодилася так працювати? – пояснює Катерина вже не раз матері своїй. – Немає зараз іншої роботи у мене і знайти її не можу, розумієш ти це? А часи такі непрості для всіх. Де я на хліб зараз гроші зароблю? Якщо сили будуть встати в наступну суботу, значить, встану і піду знову на роботу. А що робити?

Моя подруга Валентина категорично проти такої роботи.

– Хочу їй сказати, що з дітьми сидіти не буду більше жодного разу, нехай шукає іншу няньку для онуків сама! Це не справа зовсім! Мені шкода дитину свою.

“Іншу няньку” за безкоштовно на два дні Катерина, звичайно, не знайде і працювати не зможе, адже за 500 гривень няньку для дітей знайти не можна.

Не зрозуміло хто тут правий: Катерина, яка одна виплачує кредит і хоче добре годувати своїх дітей та заробляє хоч якусь копійку при найменшій нагоді, чи мати, яка шкодує доньку, адже бачить як їй важко живеться?

Як знайти вихід, щоб життя змінилося на краще, Катерина поки не знає.

Але хіба моя подруга права, коли не хоче допомогти рідній дитині?

КІНЕЦЬ.