Марина проводжала чоловіка у відрядження, і передчувала, яким насиченим буде її життя весь цей тиждень.

Ні, вона дуже любила чоловіка, але було в неї одне таємне бажання, яке вона мріяла здійснити з дня їхнього весілля.

Вона ще не знала, як на це відреагує її чоловік, тож вирішила до останнього тримати все в таємниці, а потім будь, що буде.

Ігор був успішним співробітником однієї з великих будівельних компаній, щоправда, коли вони тільки познайомилися, він був таким самим простим службовцем, що й вона.

Згодом він швидко піднявся кар’єрними сходами, а Марина так і залишилася в улюбленій бухгалтерії.

– Пощастило тобі Марино… Чоловік не гульбанить, не гуляє, і де ти такого знайшла?

– Ну, Ірино, ти даєш! Так тут же ж на роботі і знайшла, просто дехто хотів все й одразу, а я зліпила його сама.

І справді, скільки старань доклала Марина, щоб із затисненого і невпевненого чоловіка зробити з Ігоря успішного і самодостатнього чоловіка.

Але Марина так і не змогла налагодити контакт зі свекрухою. Жінка від початку незлюбила Марину, а коли зрозуміла, що це не проста інтрижка, а щось серйозне і зовсім поставила на хороших стосунках хрест дівчину.

– Ну що ти в ній знайшов? Вона ж невміла, навіть пиріг і той підгорів.

– Нічого страшного, мамо, прийде час навчитися. Ти теж не одразу професіоналкою стала, згадай, як моя бабуся на тебе сварилася за підгорілі сирники!

Людмила Михайлівна згадавши про свекруху, мовчки підібгала губи і перевела розмову на іншу тему.

Їй самій і справді не пощастило зі свекрухою, як вона думала сама і як запевняла в цьому інших, та й чоловік її дістався такий, що не дай Боже нікому.

От її синочок, чоловік-мрія, не гульбанить, усі гроші в будинок, а невістка… І за що їй тільки таке?

Марина розуміла, що свекруха її не любить просто за те, що та, як їй здавалося, відвела її сина. Хоча Марина ніколи не вмовляла чоловіка жити окремо. Вона виросла без батьків, завжди мріяла, щоб її майбутня свекруха замінила їй матір.

Спочатку Марина, щоб сподобатися свекрусі, навіть купувала їй всілякі милі дрібнички, але щоразу виявляла їх у відрі для сміття.

Людмила Михайлівна навіть не спромоглася дочекатися, коли невістка піде і робила це демонстративно, всім виглядом показуючи Марині, що її нічим не підкупиш.

Марині було прикро, вона навіть кілька разів хотіла подати на розлучення, але потім подумала і вирішила оголосити свекрусі, що не збирається сваритися.

Тепер Марина ніколи не мчала до свекрухи на першу її вимогу, щоб почути в черговий раз, яка недбайлива дружина дісталася її синочку.

Вона або скидала дзвінки, або ставила свекруху перед фактом, що «недбайлива» невістка зайнята і не може приїхати, щоб прослухати всі її скарги.

Зрозумівши, що невістку не проймеш ні чим, Людмила Михайлівна переключилася на сина, і весь час скаржилася йому, що його дружина зовсім від рук відбилася, навіть ліки їй не привезла, хоча їй було так погано, так погано.

– Мамо, Марина теж працює, у неї немає часу мотатися туди сюди, та й начальство за це звільнити може. Могла б мені зателефонувати.

– Знаю, я її роботу… Гуляє вона в тебе… Я давно хотіла тобі сказати, але все шкодувала, дала їй шанс, щоб вона схаменулась.

– Мамо, ти про що?! – ахнув той.

– Бачила я її з чоловіком, у кафе вони сиділи.

– Може це лише колега.

– Колега? Ти сам у це віриш? Ти теж з нею працюєш, от і дізнайся, хто обідав з нею минулого тижня, коли ти був у відрядженні.

Ігор і справді давно став підозрювати недобре. Марина останнім часом стала якоюсь загадковою, весь час усміхалася, ніби літала десь у хмарах.

А ще Марина, яка ніколи й нічого не приховувала від чоловіка, почала видаляти всі повідомлення і чистити журнал дзвінків.

А нещодавно з їхнього загального рахунку зникла суттєва сума грошей, Ігор перевіряв, чи гроші надійшли якомусь Дмитру. Невже мати справді має рацію, і Марина насправді йому зраджує?

Тепер зрада дружини стала якоюсь нав’язливою ідеєю для Ігоря. Він намагався повертатися з роботи раніше, або частіше заходити в її відділ, щоб там застати її зненацька, кілька разів навіть приїжджав з відрядження раніше, але або Марина майстерно могла приховувати свої зв’язки, або вона дійсно була вірна йому.

Тоді хто такий Дмитро? І чому Марина, почувши про це ім’я, зніяковіла і перевела розмову на іншу тему? Нічого, він виведе її на чисту воду, і якщо мати матиме рацію, то він без жалю розлучиться з нею.

Марина розуміла, що чоловік скоро може дізнатися про все, тож вирішила поквапитися. Вона має зробити це саме сьогодні, доки чоловік буде у відрядженні.

Уявивши очі свекрухи, коли та про все дізнається, і чоловіка, який уже почав про щось здогадуватися, Марина посміхнулася.

– Не там копаєте, любі мої… Почекайте трохи, я сама вам піднесу всю цікаву для вас інформацію на блюдечку, тільки навряд чи вона вам припаде до смаку.

Марина крокувала квартирою з кімнати в кімнату і не знаходила собі місця. Ну чому так довго? Дмитро давно мав приїхати, аби встигнути до приїзду її чоловіка. Нарешті телефон задзвонив, і Марина відповіла на дзвінок.

– Чому так довго? Ви під’їжджаєте?

– Марино, ви не могли б спуститися самі? Людина бентежиться зустрічатися з вами на вашій території.

– Добре, я зараз спущусь.

Марина швидко побігла сходами і за кілька хвилин уже стояла біля під’їзду. Нарешті під’їхала машина, і з неї вийшли двоє: приватний детектив Дмитро та людина схожа на старого, брудного бездомного.

– Дмитре, він і справді той, про кого ми говорили?

– Так, Марино. На жаль, життя нещадне до всіх. Ось усі довідки та документи, що я зумів відновити. Тест зробите самі, якщо вагаєтесь.

– Добре я зрозуміла. Решту гонорару я переведу найближчим часом.

– Ну що будьмо знайомі? Я Марина дружина вашого сина… Віталію Андрійовичу, чого ж ми стоїмо? Ходімо в будинок.

– Я в такому вигляді… Переживаю, що все забрудню.

– Не бійтеся, вдома ви приймете душ, переодягнетеся.

Через пів години з ванної вийшов чоловік, який суттєво відрізнявся від того нещасного, якого Марина привела до своєї квартири. Тут і без тесту було ясно, що Віталій Андрійович був батьком її чоловіка.

Ось Ігор зрадіє, коли дізнається, адже він стільки часу вважав, що батька не стало. Цікаво ще на свекруху подивитися, напевно, вона не очікувала такого сюрпризу.

За обідом Марина дізналася багато нового і про свекруху, і про життя Віталія Андрійовича. Нічого, вона ще має два дні в запасі, за цей час вона зводить його в перукарню, купить йому новий одяг, а потім влаштує чоловікові і свекрусі сюрприз.

Але сюрприз не вдався… Ігор, збрехавши дружині, що вирушив у відрядження повернувся пізно ввечері.

Марина готувала на кухні пиріг. Віталій Андрійович лежав на дивані і переглядав газету.

Раптом почувся звук ключа у дверях. На порозі стояв Ігор.

Він так і застиг в коридорі від побаченого з сумкою в руках.

– А мама мала рацію! Не встиг чоловік за поріг, а ти вже мужика додому привела ще й мій одяг дала! Яка ж ти…

– Синку, чого ти рознервувався? Ти що? Я ж твій батько! Не впізнаєш?

Ігор не розумів, що відбувається.

– Батько? Це що невдалий жарт? Мого батька не стало давно.

– Живий я… Це Люді було вигідно так рахувати.

– Але чому тоді за стільки років ти жодного разу не відвідав мене?

– Життя важким було, хто як міг, так і крутився. Багатьох скоротили, не обійшло це лихо і мене.

Людмила швидко зорієнтувалася, поки я був на заробітках, швидко знайшла багатого залицяльника. Я подав на розлучення, квартиру залишив їй і тобі.

Аліменти платив справно, але бачити тебе вона мені не дозволяла, казала, що такий дорожній батько не потрібний тобі.

– Я нічого не знав про це… Навіть тебе Марино, підозрював, вибач мені. Побачив, думаю, дружина зовсім очманіла, коханців почала в будинок приводити. Добре було б ще молодого, а він у батьки мені годиться…

– Дружина твоя ні в чому не винна, вона навіть приватного детектива найняла, щоб мене знайшли.

– А як ти дізналася, що мій батько живий?

– Знайшла його листи на антресолях, коли допомагала твоїй матері із прибиранням перед новим роком.

– І ти весь час мовчала?

– Вибач, хотіла зробити тобі сюрприз.

– Треба матері подзвонити, про батька розповісти.

– Не треба, я маю інший план. Скажи, що приїхав і застав у мене чоловіка.

– А ти дуже підступна…

– Вчуся від свекрухи.

Людмила Михайлівна заскочила в квартиру сина розлючена.

– Де це ти зникла? А я тебе попереджала, що не ту жінку ти вибрав! Ну, де її коханець?

– Людмило Михайлівно, не галасуйте так, ходімо, я вас сама познайомлю.

Побачивши колишнього чоловіка жінка застигла, як укопана. Вона позадкувала назад і невміло сіла повз стілець.

– Як? Де ви його знайшли?

– Це Мариночка знайшла. Мені тільки цікаво, чому ти весь час звинувачувала мою дружину, а сама, як виявилося, виставила батька, тільки через те, що він втратив роботу, та ще й сама зрадила йому.

– Краще б його справді не стало! А тобі Марино, я це ще пригадаю.

Марина була задоволена собою. Чоловік більше не діставав її безпричинними ревнощами, та й свекруха перестала їм надокучати.

Віталій Андрійович залишився жити з ними, а Ігор час від часу жартував над дружиною, що за нею потрібне око й око, а то так ще кілька таємниць з маминої шафи дістане.

А Марині це не було потрібно, вона нещодавно дізналася про новину, що скоро стане матір’ю, і тепер виношувала ідею, як зробити чоловікові сюрприз.

Головне, щоб цей сюрприз знову не довів її чоловіка до нервів, а то в неї така бурхлива фантазія, а в нього, зважаючи на все, дуже ніжний характер…