Валентина повідомила свого жадібного чоловіка, що йде від нього.

– За що? — вигукнув Федір. — Що я зробив?

— А мені не потрібний чоловік-скнара, — відповіла Валентина. — Від такого краще одразу йти. Поки що дітей немає.

— Навіщо одразу йти? — дивувався Федір. – Давай ще поживемо разом. Адже добре живемо.

— Тобі, може, й добре. А мені погано. Ти ж на мені економиш.

— Ось чому ти кажеш, що я тільки на тобі заощаджую? Це не правда. Я на собі також заощаджую.

— Ось і заощаджуй на собі, скільки влізе. А мені не треба. І так цілий рік із тобою мучилася. Досить з мене.

– Я тебе все одно поверну, Валентина, – сказав Федір, – так і знай. Чого б мені це не вартувало. Дізнаєшся тоді, який я скнара!

Валентина з цікавістю подивилась на чоловіка.

— Ти такий дивний, — сказала вона. – Що означає це твоє “я тебе все одно поверну”?

— А то й означає, — відповів Федір. — Жодних грошей не пошкодую. До найкращих фахівців звернуся. Але поверну тебе.

— До яких ще фахівців? – не зрозуміла Валентина.

— До тих, які чоловікам повертають дружин.

– А такі є? – здивувалася Валентина.

– І чимало.

– І що?

– Що, що?

— Справді повертають?

– Звичайно! Ще як повертають. Щоправда, задоволення не з дешевих.

– Недешево це скільки? – запитала Валентина.

— Точно не скажу. Але скільки б не вартувало, мене це не зупинить. Так і знай. Так що, моя тобі порада, краще тобі не йти.

— Чому це мені краще не йти?

— Тому що все одно повернешся, а гроші вже витрачу. Давай я краще їх тобі віддам, аніж фахівцям.

— Ну, і скільки ти мені даси?

Федір назвав суму.

– Не сміши мене. Такі гроші я сама тобі заплачу, аби не залишатися.

– А скільки ти хочеш?

Валентина назвала суму.

— Я нарешті куплю собі нормальний одяг і зуби полікую.

– Ти в своєму розумі?! — вигукнув Федір.

— А казав, що жодних грошей не пошкодуєш. Скнара!

— Жодних, але не таких же! Совість май, Валентино. Та за такі гроші я можу…

— Як хочеш, — сказала Валентина. — Тільки зваж, що фахівці з тебе можуть і більше попросити.

Валентина пішла. Федір вирушив шукати спеціаліста. Знайшов. Її звали Мар’яною.

— Мені треба повернути дружину, — сказав Федір. — Зможете?

— Зможемо, — впевнено відповіла Мар’яна.

— І скільки це мені обійдеться?

— Дивлячись за яким тарифом будемо повертати, — відповіла Мар’яна.

– В якому сенсі?

— Все залежить від комплексу послуг, які ви бажаєте отримати. Їх три види.

— А найдешевший скільки коштує?

Мар’яна назвала ціну першого виду послуг.

– Це мені підходить, – сказав Федір. — Запитання лише в тому, що я отримаю за ці гроші?

– Ваша дружина повернеться до вас. Але! Протягом року і без кохання.

— У сенсі «протягом року»? А швидше не можна?

– Можна. Але це вже другий вид послуг. І це буде дорожче.

– Скільки?

Мар’яна назвала ціну.

– Ого! – сказав Федір. – І що я отримую за ці гроші?

— Дружина повертається вже наступного дня після оплати, але без кохання.

— У сенсі «без кохання»?

– В прямому. Житиме з вами, а не любитиме вас.

— Навіщо мені дружина, котра мене не кохає? А якщо з коханням?

– Третій вид послуг. Дружина повертається вже наступного дня і кохає.

– Ось! Те що треба! Скільки?

Мар’яна назвала ціну.

– Скільки?! — перепитав Федір.

– А що ви хотіли? – відповіла Мар’яна. — Кохання — це найдорожче, що є у нашому житті.

— Я розумію, що найдорожче. Але не наскільки!

— Саме так, — впевнено сказала Мар’яна і зітхнула. — Бо кохання хочуть усі, а на всіх не вистачає. Звідси висока ціна.

— Гаразд, — погодився Федір. – Беру. Третій варіант. Найдорожчий. Щоб кохала. А вона точно повернеться вже наступного дня?

– Точно?

— І любитиме?

– Так.

– Завжди?

– Завжди. Більш того. Вона вас любитиме, навіть якщо ви її розлюбите. І навіть якщо ви захочете від неї піти, вона буде вас переслідувати все життя.

– Переслідувати?

– Як тінь. Куди ви туди і вона.

Федір замислився.

«І навіщо це мені? – подумав він. — Та ще й за такі гроші! А раптом я її розлюблю за двадцять років? А вона мене переслідуватиме. Не треба такого».

– Давайте за другим тарифом, – сказав Федір. — Нехай повертається завтра і без кохання. Кохання того не варте. Але вона точно назавжди повернеться?

– Точно!

Федір відповів і пішов додому. І вже о третій ночі повернулася Валентина.

– Повернулася? — уїдливо поцікавився Федір, виходячи до передпокою.

— Довелося, — з жалем відповіла Валентина. – Не хотіла, але повернулася. Відчула раптом непереборне бажання повернутись.

— А я попереджав, що повернешся.

— Я так і зрозуміла, що у всьому винні фахівці. Виходить, звернувся? Не пошкодував грошей, так?

— На добру справу й грошей не шкода. Тільки чого ти вночі повернулася?

— А тобі на зло, — відповіла Валентина. — Якщо вже, думаю, все одно треба повертатися, то хоч розбуджу тебе. І одразу попереджаю, що я тебе не люблю.

— А це мені відомо. І не кохай. Подумаєш. Головне, що ти зі мною. Пішли спати.

– І спимо ми тепер окремо.

– Як це окремо? Чому окремо?

— А ось це так! Повернутись я до тебе повернулася. Бо відчуваю непереборне бажання. Але ненавиджу тебе ще сильніше.

— Тоді пішла геть звідси.

– Ага! Як же! Розмріявся. Я тепер усе життя з тобою. Як тінь. Куди ти туди і я.

– З якого дива?

— А з такого. Непереборне бажання. Нічого не можу з собою зробити.

Валентина пішла до спальні і зачинила двері.

Федір дочекався ранку і одразу ж побіг до Мар’яни.

— Треба щоб дружина пішла, — сказав він. — Зможете?

— Зможемо, — відповіла Мар’яна.

— І скільки це мені обійдеться?

— Дивлячись, за яким тарифом виганяти будемо, — відповіла Мар’яна.

– В сенсі?

— Все залежить від комплексу послуг, які ви бажаєте отримати. Їх три види.

— А найдешевший скільки коштує?

Мар’яна назвала ціну першого виду послуг.

– Це мені підходить, – сказав Федір. — Запитання лише в тому, що я отримаю за ці гроші?

— Ваша дружина піде. Але! Протягом року та з ненавистю в душі.

— У сенсі «протягом року»? А швидше не можна?

– Можна, можливо. Другий вид послуг. Але це буде дорожче.

– Скільки?

Мар’яна назвала ціну.

– Ого! – Сказав Федір. – І що я отримую за ці гроші?

— Дружина йде вже наступного дня після оплати, але ненависть залишається.

– У сенсі “ненависть залишається”?

– В прямому. Буде ненавидіти вас і шкодити вам все життя. А під час розлучення зробить все, щоб лишити вас ні з чим. Найме найкращих адвокатів. І змусить сплачувати величезні аліменти.

– Які аліменти? У нас дітей немає.

— Вона зробить усе, щоб діти з’явилися на той час.

– Мене це не влаштовує. А якщо без ненависті?

– Третій вид послуг. Дружина йде відразу після оплати та забуває вас. При цьому не відчуває ні любові, ні ненависті.

– Ось! Те що треба! Скільки?

Мар’яна назвала ціну.

– Скільки? — перепитав Федір.

– А що ви хотіли? – відповіла Мар’яна. — Спокій — це найдорожче, що є в нашому житті. Про нього багато хто мріє, а на всіх не вистачає.

— Я розумію, що спокій це дороге задоволення, — вигукнув Федір. — Але ж не настільки!

— Так, — спокійно відповіла Мар’яна, зітхнула і розвела руками.

— Гаразд, — погодився Федір. – Беру. Третій варіант. Найдорожчий. Щоб тільки не любила і ненавиділа.

Федір поїхав додому. А Мар’яна одразу, як і вперше , перевела ці гроші Валентині, залишивши собі належні за договором відсотки.

Федір зустрів Валентину біля під’їзду.

— Ідеш? — весело поцікавився Федір.

— Іду, — сумно зітхнувши, відповіла Валентина. — Відчула раптом непереборне бажання звалити кудись подалі.

– Це правильно. А зла на мене не тримаєш?

– На тебе? – здивувалася Валентина. — Та за що ж?

– І тут все правильно. Нема за що тобі на мене сердитися. Але, може, ти любиш мене?

— А любити мені тебе з якого дива? Скажеш також.

– Згоден з тобою цілком і повністю. Нема з чого тобі й любити мене.

– Ну все! – рішуче заявила Валентина. — Більше нема сил тут перебувати.

– Непереборне бажання піти? — спитав Федір.

— Воно саме. Тож… піду я.

«Уміють же працювати, — радісно думав Федір, дивлячись слідом за Валентиною і згадуючи Мар’яну. — Ось що б ми без них робили?

КІНЕЦЬ.