Ми з чоловіком маємо у минулому розлучення та по дитині від минулого шлюбу. В обох сини. Моєму 15 років після розлучення живе зі мною, з батьком не спілкується. Його синові теж 15, після розлучення живе зі свекрухою — колишня дружина вийшла заміж і переїхала до іншого міста, залишивши сина на свекруху.

Чоловік із сином спілкується рідко та прохолодно. Я в їхні стосунки не лізу, вважаю, що не моя це справа, хоча на початку відносин виявляла ініціативу, запрошувала в гості, організовувала поїздки вчотирьох, але це виявилося нікому не потрібним і хлопчик зі свекрухою вказали мені на моє місце, ти йому чужа тітка от і не лізь.

З того часу й не лізу. Шлюб ніхто нічий не розбивав, на момент знайомства обоє були у розлученні вже понад два роки. Живемо з чоловіком у моїй квартирі, обидва працюємо із середнім заробітком. Мені колишній чоловік платить мінімальні аліменти на сина, нинішній чоловік теж платить аліментu на свого (свекрусі) трохи більше за мінімальні.

Колишня дружина чоловіка грошей своєму синові не дає. Суть проблеми полягає в тому, що ми вирішили з чоловіком народити спільну дитину, підійшли до цього відповідально, збирали гроші, проходили аналізи, лікувалися (2,5 роки нічого не виходило).

Коли я дізналася звістку, що скоро буде довгоочікувана дитина, у процесі у мене виникли проблеми зі здоров’ям, які вимагали значних фінансових вкладень (майже всі запаси пішли на лікування, хоча я максимально намагалася працювати і на збереження лягала тільки в крайньому випадку вже).

Зараз мені через 2 тижні йти в декрет за терміном, скоро народжувати, а у чоловіка виникли проблеми на роботі — зарплату урізали майже вдвічі, ледве зводимо кінці з кінцями. Через 2 місяці з’явиться дитина, а грошей ледве вистачить навіть на необхідне – ліжечко та коляску.

І тут дзвонить свекруха і починає голосити, що їй не вистачає грошей на утримання онука, хоче, щоб ми збільшили розмір аліментів. Колишній невістці вона теж дзвонила, та її послала подалі і тепер свекруха взялася за нас і тріпає нерви майже щодня, кажучи: «Ви повинні забеспечувати дитину!».

Я спочатку домовилася на роботі, що виходячи в декрет, все одно продовжу працювати віддалено (спеціальність дозволяє), але виходить, що я працюватиму з новонародженою дитиною на руках, щоб забезпечити бажання свекрухи та її онука, які, нагадаю , мені самі заявили, що я «чужа тітка і не лізь!».

З чоловіком обговорювали це питання, він намагається заробити більше, але поки що нічого не виходить. Мені й чоловіка шкода, він між двома вогнями, і сама втомилася нервувати (хочу вийти в декрет, як усі жінки — насолоджуватися материнством, а не однією рукою колихати колиску, а іншою працювати і від свекрухи ще відбиватися).

І що зі свекрухою робити не знаю. З нею ми (і я і чоловік) говорили, що зараз ми не можемо дозволити собі збільшити розмір аліментів, що буде ще одна дитина, але їй все одно.

КІНЕЦЬ.