Катя була дуже швидка на язик і спритна. Слова їй не скажи – вже готова відповідь. На все вона знайде якийсь жарт. Вивернеться, але зробить по-своєму.

Ось і зараз Іван не знав, як повідомити дружину, що його мама знову їде до них у гості на всю зиму. Його це звичайно теж не тішило, але дружина щось придумає.

Він дуже сподівався на це. Мама не стара, тільки вийшла на пенсію. Вона вже була в них у гостях рік тому, аж два тижні. Катя ще нічого, але Іван свою матір ледве зміг витерпіти.

Сорочки попрасовані погано, пилюка в якомусь кутку, кран капає, у двері балкону дме. Чого тільки не було.

Навіть меблі стоять неправильно. Вдома їй, як вона сказала, нудно. От і вирішила у сина молодшого знову пожити. Допоможе їм, мовляв. Тільки ось у чому?

Дітей у них наразі немає. Краще б їхала до дочки допомагати, там двоє дітей. Мама любила командувати. Все має бути, як вона сказала, а не інакше.

– Катю, завтра приїжджає мати. Вона любить чистоту. Потрібно б порядок навести. Вона, сама знаєш, та ще чистюля. Тож прання, прибирання, вечеря. Щоб ні порошинки не було.

– А де ти у нас пилюку бачив? Ану бери ганчірку, ходімо перевіряти.

– Навіщо. Я тобі вірю.

– Ні. Ходімо, щоб потім не було розмов. На самому верху перевір, на холодильнику, на вікні, а от ці бічні полички…

– Катя. Ну, все чисто. Усе перевірив.

– Ні. Одяг дивись у кошику. Пара шкарпеток. Прати будемо?

– Навіщо?

– Що там ще? Вечеря. Що готувати? Ходімо до холодильника.

– Та мені все одно! Мама любить усе!

– Так у нас все є. Все що у холодильнику, а грошей немає. Нам би самим до зарплати дожити, а не гостей годувати.

– Так мама одна.

– Ні. Мами буде дві. Моя теж завтра приїжджає.

Іван не розумів, що відбувається.

– А чого ти мовчала? – ахнув Іван.

– Так і ти тільки щойно сказав!

– Ну, мама має право приїжджати. Вона нам грошей на перший внесок дала.

– А моя мама нам усі меблі купила, продукти ми щомісяця від неї возимо, та й грошей вони з батьком нам підкидають щомісяця на кредит. Вона моя мати! Так! А де вони спатимуть?

– Де?

– Ось і я питаю де? У нас дві кімнати. Я так розумію, що ми з твоєю мамою разом.

– Ти що? Чому це ми мусимо з твоєю мамою разом бути? Нехай мами в одній кімнаті, а ми в іншій.

– А тато?

– Тато? І тато приїде? А надовго?

– А твоя мати надовго?

– На всю зиму.

– І мої до весни. У селі взимку нічого робити. А тут тато навіть роботу придивився, у двох компаніях сторожем. І розсаді на наших вікнах краще буде. Житимемо великою родиною. Жити ми будемо на кухні, біля холодильника. А більше нема де. Зате їжа поряд, вода поряд. Хочеш чай пий, хочеш борщ їж.

– Ти зовсім, чи що!? Я так не хочу.

– А я по твоєму хочу. Ти мамі поясни, що все зайнято. А я поясню своїм. З моїми це буде важче. У них дітей, окрім мене, немає.

– Пізно. Моя вже у поїзді.

– Ну на місці розбиратимемося. Але ти спробуй.

Іван пішов дзвонити. Зв’язку не було. А ось Катя додзвонилася. Батьки справді збиралися приїхати вранці. Катя просто попросила їх підіграти.

– Ви більше мовчить і кивайте, начебто погоджуєтеся зі мною, – попросила вона.

Іван спав погано. Він уявляв, що всю зиму йому доведеться спати на кухні, на маленькому диванчику. Під пильним наглядом мами. Постійну присутність тещі і тестя він міг стерпіти. Тесть у нього хороший чоловік. Але мама. Його мама. Вона ж усім влаштує.

На ранок він заспокоївся. Мама влаштує, але Катя влаштує ще більше. Йому наснилася мати. Вона махала йому рукою і посміхалася…

Родичі зустрілися. Батьки Каті робили все, як вона їм казала. Кивали та погоджувалися.

– Батьку, завтра виходиш на роботу. Потім вихідний, потім дві доби роботи і вихідний. Там просто все. Мами будуть на господарстві. Складемо графік. Як у гуртожитку. З рештою розберемося потім. А ми працюватимемо. Доведеться знайти підробіток. Грошей треба багато.

– Іване! Ходімо, нам треба поговорити, – не витримала його мама.

– Як ти терпиш таку недолугу?! Вона батька працювати відправляє!

– Мамо, вона нічого такого не сказала. Нам і справді треба якось жити всім.

– Усім? Вони теж…

– Так. Вони також житимуть тут.

– Або я, або вони!

– Мамо, я вибираю тебе. А Катя їхня донька. Що робити?

– Я пропоную поїхати всім. Бо ми онуків ніколи не дочекаємося. Поїду до твоєї сестри. Так і вирішимо.

Батьки Каті радісно закивали.

– Звичайно! Навіщо заважатимемо молоді. Ми згодні.

Батьки Каті поїхали ввечері. У них господарство, вони й не планували все кидати там. Кури, коза.

Тільки от сватам про це знати необов’язково. Мати Іван провів через два дні. Вона поїхала до дочки. Але довго й там вирішила не затримуватись. Доньку вона любила, а ось зятя ні. Він звичайно хороший, але зять…

Мама сіла у поїзд. Вона махала йому рукою і посміхалася. Прямо як у тому сні…

КІНЕЦЬ.