Все для дочки, і нічого синові. Я заміжня вже 18 років, одружилися з Григорієм ми ще в інституті. Я родом з села, чоловік теж, але з-під столиці. Свекруха жила у величезному будинку в передмісті. Колись давно чоловік свекрухи був головним енергетиком в колгоспі-мільйоннику.

Їхній будинок — повна чаша, грошей — хоч греблю гати. Їжа на столі — будь-яка. Ось і звикли ні в чому собі не відмовляти. А потім, коли чоловік уже закінчував школу настали інші часи для сім’ї: не стало батька, а колгосп поступово, але вірно скочувався до банкрутства. Свекруха ще працювала, вона була заступником директора школи, Юлька маленька, а чоловік мій до інституту вступив, де ми і познайомилися.

— Хто у тебе батьки, дитинко, — поцікавилася свекруха при першому знайомстві. — А, розчаровано протягнула вона, дізнавшись, що батьки просто робочі на одному із заводів. Але жити ми планували окремо, мріючи заробити і нажити все самим, тому розчарування свекрухи мене особливо і не стосувалося. Головне, що з чоловіком є любов і взаєморозуміння.

Ми з чоловіком відразу впряглись в роботу, адже і знімну квартиру треба оплачувати, і на свою збирати. Взяли іпотеку, я навіть в декреті примудрялася працювати, я перекладач, ось і брала замовлення додому, ночами сиділа над технічними перекладами. Зате і іпотеку на свою квартиру виплатили достроково.

8 років тому Юля теж закінчила школу і вступила до одного з університетів. Свекруха все скаржилася: -Як там донечка в гуртожитку буде жити, — говорила вона чоловікові, — ти хлопець, тобі легше, а Юля ж дівчинка домашня, скромна, її ображати будуть. Ага, Юлечка, не з тих, вона сама кого хочеш образить, 100 кг живої ваги, та й на мову, і на руку швидка.

— Я вирішила продавати свій будинок, — постановила свекруха, — там у мене ще земелька є, паї колгоспні. Продам і куплю квартиру собі і дочці, на майбутнє. З продажем ми свекрусі допомогли, взяла вона собі однокімнатну, доньці двокімнатну квартиру в місті. Жили поки в двокімнатній обидві, а однокімнатну здавали. Ми з чоловіком не претендували на гроші від продажу будинку і землі, хоча і прикро було: ми з іпотекою тоді ще не розплуталися, а зовиці і квартира готова, і машина.

Нічого, я ж чоловік, я зароблю, — сказав Григорій, — з квартирою залишилося небагато, потім будемо брати машину. Самі. Треба сказати, що мама чоловіка була дуже схильною до повноти. А з часом і від нерухомого міського способу життя, повнота ця стала дуже помітною, її вага досягла позначки 110 кг. Юля закінчила навчання, вийшла заміж і свекруха перейшла в свою однокімнатну квартиру. Одного разу свекруха захворіла, ми прискакали з Григорієм, швидку викликали.

Лікарі прийняли: -Якщо хочете ще пожити, треба терміново худнути, — безапеляційно заявила лікар. Виписали свекруха додому з явним поліпшенням, 8 кілограмів в лікарні скинула. — Ой, навіть ходити легше стало, — раділа свекруха, — ти, невісточка, тепер мені купуй тільки ті продукти, які лікарі дозволили, буду дотримуватися дієти і худнути.

Ми з чоловіком зраділи. Я змушена була приїжджати до мами чоловіка майже кожен день, або дочку свою посилала за продуктами і бабусі допомогти. Юлька тоді в декреті сиділа, від маленької дитини не побігаєш. Готувала я свекрусі все на пару, тільки нежирне все. Свекруха відразу полегшення відчула: скинула мама чоловіка тоді майже 30 кілограмів, лікарі нас хвалили.

А потім Юля вийшла з декрету на роботу, а працювала вона недалеко від будинку своєї матері. Почала я приходити і помічати, ніби смаженою свининою пахне. Потім і в холодильнику у свекрухи завелися колишні продукти: сметана, вершкове масло, сало. На столі печеньки — цукерки всякі. — Юля була, принесла, не викидати ж! — каже мама чоловіка.

— Та що там буде від одного шматочка! Дзвоню зовиці, ти що ж, мовляв, робиш, мамі тільки-тільки краще стало, а вона кричати на мене почала: — Ви мою матір вирішили голодом зі світу зжити, сама спробуй, посидь на овочах, і на вареній курці!

Гроші з її пенсії собі забираєш, а її не годуваєш! Образилася я, чоловік намагався з сестрою поговорити, але результату це не принесло: -Не треба їй (мені) більше до моєї мами їздити, і продукти возити не треба, я сама буду все купувати. Хочете допомогти — грошей давайте на ліки, — заявила зовиця.

Зрозуміло дуже швидко від неправильного харчування і сидячо-лежачого способу життя, всі втрачені кілограми повернулися на місце, та ще нові з собою привели.

Нещодавно мами чоловіка не стало, зайва вага зробив свою справу для літньої людини. А після Юля і заявила: -Ти, брат, відмовляйся, від маминої спадщини, так буде по-чесному.

Твоя дружина голодом маму морила, не гідна вона її спадщиною користуватися. Ми з чоловіком не шикуємо, для нас гроші від продажу квартири свекрухи не зайві. Ми не відмовилися, і так при продажу будинку в селі нам не дісталося ні копійки, а зовиця в суд подала і на суді свою єресь повторювала.

— Не варті вони спадщини, мамі їсти не давали. А я лікаря свекрухи викликала в якості свідка, вона і підтвердила, що, так, був момент, коли хвора сіла на дієту і її стан значно покращився, а потім, на жаль, вона повернулася до колишнього шкідливого режиму харчування.

— Саме ускладнення і привели її до сумного результату, — сказала лікар. Суд зовиці відмовив. Квартиру свекрухи ми продали. Гроші поділили, а з зовицею чоловік тепер не спілкується зовсім. Ми для неї вороги номер один. Не може вона зрозуміти, що іноді благими намірами вимощена дуже нехороша дорога. Так що ж тепер, ми звикли жити самі, ось і будемо і далі так жити, без сторонньої допомоги

КІНЕЦЬ.