-Тоня, давай зайдемо, щось холодно, – несподівано сказав він, коли вони проходили повз ресторан.

Антоніна подивилася на вивіску – це був один з найдорожчих закладів міста.

-Я думаю, це не найкраща ідея… – але він її вже не слухав, він заходив всередину. Тоні довелося йти за ним…

Ввічливий адміністратор провів їх за столик і приніс меню.

-Олексій… – знову спробувала сказати Тоня.

-Ось дивись, цю яловичину не бери, вона жорсткувата. Краще рибу, вона тут божественна! – нарешті він підняв на неї погляд. – Як зазвичай же, рахунок навпіл, так

Тоня з перших днів роботи була тихою і спокійною дівчиною. Незважаючи на це, після спілкування, в ній відчувалася внутрішня впевненість.

Керівник відділу Віталій Сергійович не міг натішитися новою співробітницею. Тоня вчилася дуже швидко, завжди була готова залишитися за понаднормові, або когось підмінити.

Було видно, що дівчина повністю віддається роботі, а керівник, в свою чергу, був за це вдячний і завжди справно виплачував не тільки зарплату, але і премії.

У колектив дівчина влилася повністю, її часто запрошували на вечірні посиденьки, але вона завжди відмовлялася. Лише кілька разів колеги могли поспілкуватися з нею в неформальній обстановці, коли самі організовували на роботі свято. Тоді Тоня з радістю приносила домашні частування, які всім дуже подобалися.

-Так вона така сіренька… – протягнув чоловік. За дверима закритого кабінету йшла неспішна розмова між двома співробітниками.

-Але щось в ній є, – заперечив інший. – Так, покличу в ресторан! А там посидимо, поговоримо…

-Не піде. Краще в парк погуляти поклич. Так хоч ганьбитися не будеш.

-Думаєш…

Того ж дня ​​до Антоніни підійшов Олексій і покликав на зустріч.

-Я, напевно, не зможу… – здивовано сказала вона.

-Ходімо! Просто приємно поведемо час, поговоримо! – продовжував наполягати Олексій.

Дівчина ще трохи подумавши, погодилася.

Увечері Тоня, зайшовши по дорозі додому в магазин, обережно відкривала двері квартири.

-Доню, я не сплю, – тихо долинуло з кімнати.

Антоніна швидко роздяглася і спершу зайшла до матері. Жінка лежала на тому ж місці, де й зранку, коли Тоня ішла на роботу.

-Лізи хіба не було? – запитала дівчина, поправляючи матері подушки.

-Була, але я її швидко відпустила. Що їй сидіти просто так, тим більше погодинна оплата…

-Мамо! – підвищила голос Тоня. – Оплата тебе повинна хвилювати в останню чергу!

Тут Тоня побачила, як мама прикрила очі, щоб приховати сльози.

-Доню, вже краще б я за батьком пішла… Аніж усе це… Адже я жити тобі нормально не даю…

-Мамусю, – вона присіла поруч. – З чого ти це взяла? Я ось на вихідних на побачення піду…

Зараз Тоня була рада, що погодилася на зустріч. Вона доглядала за мамою після того випадку… Батька нестало, а мама тепер потребувала догляду і дорогих процедур, на які коштів не було. Тоня ж вирішила їх накопичити і робила все для цього. Ось тільки мама не могла прийняти, що її дочка весь свій час і кошти витрачає на неї…

-Правда?! – з надією зітхнула жінка.

-Так …

Було видно, як жінка рада, тому навіть неприємні вечірні процедури пройшли непомітно.

А побачення почалося добре. Антоніна з Олексієм мило спілкувалися, гуляючи по центру міста. Чоловік сипав веселими розповідями, Тоня щиро сміялася.

-Тоня, давай зайдемо, щось холодно, – несподівано сказав він, коли вони проходили повз ресторан.

Антоніна подивилася на вивіску – це був один з найдорожчих закладів міста.

-Я думаю, це не найкраща ідея… – але він її вже не слухав, він заходив всередину. Тоні довелося йти за ним…

Ввічливий адміністратор провів їх за столик і приніс меню.

-Олексій… – знову спробувала сказати Тоня.

-Ось дивись, цю яловичину не бери, вона жорсткувата. Краще рибу, вона тут божественна! – нарешті він підняв на неї погляд. – Як зазвичай же, рахунок навпіл, так?

Тоня стиснула губи, він абсолютно не хотів її слухати, а ціни тут такі, що за просту вечерю можна віддати половину зарплати.

-Олексій, вибач, але я не готова до таких витрат, – почала вона.

-А, так ти з цих, – скривився той. – Яким чоловіки все винні?!

-Ти про що? – не зрозуміла Тоня.

-Ти хочеш смачно поїсти, і щоб я платив! Тоді і ти повинна…

Тут Тоня не витримала і піднялася.

-Дякую за вечір, – тихо сказала вона і пішла.

Такого приниження Тоня ще не відчувала! Вона ж відразу хотіла сказати, що не хоче в ресторан!..

Дівчина довго стояла перед будинком. Мама відразу зрозуміє, що все пройшло погано… Але коли Тоня зайшла додому, мама вже спала.

Наступний робочий день почався не за планом, вранці Тоню зустріли кілька неприязних поглядів, а в обід настав тихий бойкот. Уже під вечір в кабінет, де сиділа Тоня і ще кілька співробітників зайшов Андрій, колега, з яким в одному кабінеті працював Олексій.

-А я-то думав, скромна… – протягнув він, уважно дивлячись на Тоню. Але не добившись реакції, продовжив:

-Що, не вдалося розвести чоловіка, так показуєш із себе ображену дівчинку?

-Андрію, мої особисті справи тебе не стосуються. Ти заважаєш нам працювати, – спокійно відповіла вона.

-О! Так ти просто не можеш дозволити собі такий заклад? Нуу так, я відразу сказав, щоб Олексій не ганьбився, а то ще виставлять з пристойного ресторану…

Часткова правда зачепила Тоню. Відразу згадалося, як важко було одночасно доглядати за матір’ю і і вирішувати питання з поминками, як важко було шукала більш оплачувану роботу, щоб заплатити борги… Дівчина заплющила очі.

-Що тут відбувається? – гучно пролунав голос Віталія Сергійовича.

-Та так… – нітрохи не зніяковів Андрій.

-Я все чув, – сказав Віталій Сергійович, а ось Андрій почервонів. – А ви, – він оглянув інших співробітників, – так і будете слухати, як наговорюють на дівчину? А ви знаєте, що у неї батька нестало, а за матір’ю догляд треба? Ні?! Значить, одного натяку на меркантильність вистачило, щоб засудити, а розібратися в ситуації ніхто не захотів…

Запала тиша, хтось опустив очі, хтось дивився на Тоню, а сама дівчина почервоніла від сорому.

-Я думав, що зібрав справжню команду, яка разом завжди підтримає іншого. Я розчарований. Андрій, до мене в кабінет, – керівник стрімко вийшов.

-Тонь, – покликала її колега, але дівчина вискочила з кабінету. Вона встигла забігти в туалет, коли сльози прорвалися. Ридання не давали зітхнути, сльози лилися рікою …

Нарешті, емоції вщухли, прийшло якесь спустошення. Вмиваючись, Тоня усвідомила, що вона вперше плакала з того самого дня… Весь цей час вона намагалася бути сильною, заради себе, заради мами. Але у всього є своя межа…

Тоня невдоволено скривилася, дивлячись на натертий ніс і червоні очі, але сидіти тут немає сенсу.

Коли вона проходила по коридору, її гукнув Олексій.

-Тоня, – він підійшов ближче. – Пробач… Правда! Я д*рень!

Тоня мовчки дивилася на нього, вона не знала, як реагувати, точніше у неї не було сил на це.

-Я думав… Просто у мене таке бувало колись… Я не знав… Пробач!

Тоня продовжувала мовчки стояти.

-Антоніна, зайдіть до мене, – з кабінету виглянув Віталій Сергійович, чекаючи коли вона зайде.

-Сідайте, – він відсунув стілець і тут же налив води.

-Я повинен був це сказати, – продовжив він. – Зрозумійте, по-перше, нездорова обстановка в колективі не дасть вам нормально працювати, а по-друге, – він зітхнув, – вам теж треба з кимось поділитися…

-Я б сама розповіла, – тихо відповіла Тоня.

-І я чекав цього. Але ситуація вийшла з-під контролю.

-Звідки ви дізналися? – раптом запитала вона.

-Відділ кадрів, – просто відповів він. – Вони перевіряли ваші дані і тут спливла справа, в якій ви були позивачем, а там по ниточках дійшли до… До того випадку з вашими батьками…

-Вам нема чого соромитися, – помовчавши, знову продовжив він. – Ви молода, здорова і з усім впораєтеся. А тепер і на роботі вам буде легше… Ідіть, додому вже пора.

Тоня повільно побрела за сумкою, сподіваючись, що всі вже пішли.

-Тоня, – покликала її Ганна. Всі колеги були в кабінеті.

-Пробач, будь ласка, – сказав Микола. – Ось знаємо ж, що Андрію вірити не можна, а все-одно попалися. Якщо допомога потрібна, будь-яка, не соромся!

Всі схвально загули, підтримуючи. А у Тоні знову навернулися сльози.

-Ти чого?! – Ганна обняла дівчину. – Все буде добре…

І то правда, тепер все було добре…