Із дружиною прожили майже 12 років. Взяв її разом із восьмимісячним немовлям. Став дбати про нього як про сина, тому що своїх дітей мати не можу.

Вона дуже красива, ефектна, любить подобатися оточуючим, у тому числі чоловікам. Мабуть, цим мене й підкорила. Де б ми не з’являлися, моя жінка була в центрі уваги та подій. Мені подобалося, що вона блищала серед інших.

Ми жили добре і в достатку. Я завжди пристойно заробляв, моя сім’я нічого не потребувала.

Але проблема була в тому, що як тільки з дружиною виникала сварка, вона погрожувала тим, що піде від мене. Я вівся на це, бо розумів, що натовп її шанувальників тільки й очікує на моє невірне рішення.

Проте дружина не йшла, але продовжувала зраджувати по-тихому, але я був у курсі. Спочатку погрожував, що розлучимося. Вона вибачалася. Я пом’якшав, пробачав її, і знову все було добре, але ненадовго. Її зради ставали дедалі частіше, а відбувалися вони без приводу.

Їй просто подобалося спати з іншими чоловіками. Не одними й тими самими, а різними. Вона говорила, що отримує від кожного «свою» насолоду.

Проживши у такому форматі з нею буквально кілька тижнів, я пішов. А тепер не знаю, як жити без неї. Вона благає повернутися, обіцяє, що більше так не вчинить. Але мозком розумію, що їй подобається спати з різними людьми. А я не можу ділити її. Можливо, це егоїзм і я мислю якось неправильно? Не знаю як бути.

КІНЕЦЬ.