Тамара сиділа за кухонним столом та думала, що робити. «Вибачити не зможу. Не можна так взяти і пробачити зраду. А з іншого боку, хіба я погано жила усі ці роки? Квартира в центрі Києва, хороше життя. Нема на що скаржитися. І всеж…”

***

У школі Тамара була відмінницею. Просто так виховали батьки, що все треба робити добре.

А ось Микола навчався на трійки з усіх предметів, окрім математики. Тут він був асом, перемагав у всіх олімпіадах. Ходив він завжди розпатланим. Була у нього погана звичка запускати пальці у волосся, коли щось не виходило. Дівчата його не цікавили, думав тільки про теореми та формули.

Якось Миколу випадково зачепили на перерві, окуляри злетіли і розлетілися. На уроці він мружився на дошку. Тамара раптом звернула увагу на його профіль – профіль грецького мислителя, з виразним підборіддям, прямим носом, красиво окресленими губами та пухнастими віями навколо очей.

– А він нічого, без окулярів просто красень, – прошепотіла їй у вухо подруга Марина.

Тамара збентежено відвела очі, але за кілька хвилин знову дивилася на Миколу. Після уроків вона підійшла до нього і сказала, що без окулярів йому набагато краще.

– Лінзи не пробував носити?

Наступного дня до школи він прийшов без окулярів, але й не мружився. Тамара зрозуміла, що батьки купили йому лінзи.

– Так краще? – Запитав він її на перерві.

– Набагато, – усміхнулася Тамара.

Із цього дня вони почали зустрічатися. Він захоплено розповідав про теореми та формули, а вона не зводила з нього закоханих очей. Підтягувала його з української та літературою.

Йому, переможцю математичних олімпіад, були відчинені двері багатьох ВНЗ. Через Миколу Тамара раптом змінила своє рішення вступати на філфак у рідному місті та поїхала у Київ, аби бути з ним поряд.

Навчання в університеті добігало кінця, батьки Тамари наполягали на її поверненні додому. Вона втратила будь-яку надію залишитися з Миколою. Але перед самим від’їздом, він все ж таки зробив їй пропозицію, незручно вставши на коліно і простягнувши кільце в коробочці, як у доброму старому кіно.

Микола вступив до аспірантури, почав викладати в університеті першокурсникам. Молодим дали кімнату у сімейному гуртожитку для викладацького складу, з маленькою кухнею та ванною.

Тамара була посередньою студенткою, окрім роботи вчителем їй нічого не світило. За півтора року вона народила дівчинку і вже не повернулася до школи. Микола захистив кандидатську, отримав престижну премію за доказ якоїсь складної теореми. Тамара сиділа вдома та виховувала доньку.

Статті Миколи друкували у міжнародних журналах. Його навіть запрошували читати лекції до Гарварду. Надання ступеня доктора фізико-математичних наук стало новим етапом його кар’єри. Тамара щиро раділа успіхам чоловіка, адже в цьому була її заслуга. З гуртожитку вони переїхали до квартири у центрі Києва.

Знайомі вважали їхню сім’ю зразковою, ставили за приклад своїм дітям. Все життя Тамари оберталося навколо Миколи і дочки Ганни, яка виросла справжньою красунею, рано вийшла заміж за молодого художника, який подає надії.

Але все звалилося в один день. Тамара збиралася готувати обід, коли задзвонив телефон. Вона підняла слухавку і привітно відповіла.

– Ви дружина Миколи Бондаренка? Я дзвоню, щоб попередити вас. Ваш чоловік вам зраджує. Не кидайте слухавку, – попросила доброзичниця, хоч Тамара і не збиралася цього робити. – У нього був роман із моєю дочкою. Дівчинка ледве пережила це, коли він її покинув. Наразі він зустрічається з молодою викладачкою. Вони разом їздять на конференції… Алло, ви слухаєте? Просто хочу відкрити вам очі.

У трубці давно лунали короткі гудки, а Тамара тримала її в руці. Вона не належала до людей, які вірять пліткам, тому вирішила переконатися у всьому сама. Прийшла до університету, знайшла аудиторію, в якій Микола читав лекцію, і почала чекати.

Нарешті, двері аудиторії відчинилися, у коридор висипався галасливий натовп студентів. Микола пройшов повз Тамару, не помітивши її. Він ніколи не дивився на всі боки. Коли він зайшов до кабінету, Тамара зачекала кілька хвилин і відчинила двері. Микола цілувався з гарною молодою жінкою.

***

“І що мені робити?” – вкотре ставила собі питання, сидячи на кухні і дивлячись на шпалери в дрібну квіточку.

Тамара здригнулася, коли почула, як у замку повернувся ключ.

«Обід не встигла приготувати», – захвилювалася за звичкою Тамара і відразу заспокоїлася. – Навіщо? Нехай тепер готує інша». Вона дістала з комори валізу і пішла збирати речі.

– Ти вирішила всі свої сукні віднести до хімчистки? – Запитав Микола, увійшовши до спальні. Вона просто глянула на чоловіка.

– Це твої речі. Ти йдеш звідси.

– Чому? Куди? – Ось тепер, нарешті, він здивувався.

– Ти ще питаєш? Я сьогодні заходила до університету, бачила тебе з нею… Гарна. Ти міг би сам мені розповісти, а не чекати, поки це зроблять інші.

– Що розповісти? Які інші? – Тепер Микола хвилювався.

– Знайшлися добрі люди, розповіли про твої зради зі студентками, молодими викладачками. Зізнайся, будь чоловікм.

– Я не розумію … – Микола відвів погляд.

Тамара сіла на ліжко поруч із валізою, закрила обличчя долонями та заплакала.

– Тамара, – Микола підійшов до неї, торкнувся за плече.

Вона смикнулася, скидаючи його руку.

– Я все життя присвятила тобі, позбавляла клопоту, щоб ти займався доказом своїх теорем, виглядав гідно. А ти… Ти був певен, що я нікуди не подінусь. В мене нічого не має. Все це твоє … – Тамара обвела рукою спальню, – куплено на твої гроші. Я можу тільки господарювати, більше ні на що не здатна. Ти перестав помічати мене, – говорила вона крізь сльози.

– Мені нема куди йти, а тобі є. Як ти думаєш, твоя коханка дозволить розміняти нашу квартиру? – Тамара закрила валізу і поставила перед чоловіком. – Все. Іди до неї.

– Ось тут ти помиляєшся. Я нікуди не піду. Хочеш, йди сама.

Тамара неочікувала цього.

– Ти приведеш її сюди, до нашої квартири? Ляжеш із нею на наше ліжко? Господи, я не впізнаю тебе.

Мить вони дивилися один одному в очі. Потім Тамара вийшла в коридор. Вона чекала, що він зупинить її, але Микола мовчав. Як у маренні, Тамара вийшла з квартири. Вона сіла на лавку під під’їздом. Хвилювання і пережиття останніх годин дали про себе знати.

– Тамарочко, ви не занедужали? – поряд зупинилася сусідка.

Тамара похитала головою. Вона дістала із сумочки, без якої ніколи не виходила з дому, телефон і викликала таксі. Нема чого розсиджуватися.

– Мама? Ти одна? Що трапилося? – Запитала Ганна, коли Тамара приїхала до дочки.

– Я пішла від батька. Можна пожити в тебе, поки не придумаю, що робити далі? – Тамара важко опустилася на пуф.

– Як пішла? Чому?

– Має молоду коханку. Я не можу вдавати, що нічого не трапилося. Він відомий чоловік. Не хочу, щоб за моєю спиною шепотілися і пліткували. Скоро всі дізнаються. – Тамара затулила обличчя руками.

Ганна принесла склянку води.

– Живи, звісно, тільки… Вітя працює вдома, він не любить, коли йому заважають. Він і своїй мамі не дозволяє приїжджати без попередження. А тут ти… Може, тобі краще повернутись додому, помиритися з батьком? Чи поки що пожити в готелі? – обережно спитала дочка.

Тамара не вірила своїм вухам. Оберігала дочку від турбот, клопоту по дому. А вона далі пкоридору не пустила її, запропонувала пожити у готелі. Що ж, як виховала дочку, те й одержала.

– Ти права. Так справді буде краще. Не зрозуміла відразу, що можна поїхати до готелю. – Тамара піднялася з пуфика.

– Я зараз викличу таксі. – Ганна кинулася до кімнати за телефоном.

Вона невдовзі повернулася і сказала, що таксі відвезе матір до гарного й недорогого готелю.

– Дякую, – Тамара вийшла з квартири.

Чому це сталося із нею? Коли вона недогледіла дочку? Може, не треба було квапитися, йти від Миколи? Треба було залишитись, просити розміну квартири… Але повертатися вже не вихід. Тамара поїхала до готелю.

Вранці вона прокинулася і не одразу згадала, чому ночувала не вдома. Було все, і нічого не залишилося. Майже п’ятдесят. І нікому не треба, навіть доньці.

Їсти не хотілося, хоча з учорашнього дня в роті не було нічого. Важко сидіти в номері готелю та оплакувати своє життя. Тамара вийшла надвір, сіла у сквері на лаву. “Що далі? На що жити? Я нічого не вмію, як вести домашнє господарство. Грошей надовго не вистачить.

Погляд зупинився на стару газету з оголошеннями, що залишена кимось. Хтось обвів кілька оголошень. Тамара почала читати. З проживанням пропонували роботу нянями та хатніми робітницями. «Дружина професора працює хатньою робітницею». Від цієї думки Тамару пересмикнуло. «Може спробувати репетиром?» Микола часто їздив за кордон, Тамара займалася з ним англійською, хоч у цьому якийсь досвід є.

Вона знайшла кіоск, купила свіжу газету та повернулася до готелю. Репетитора англійської шукали багато хто. Тамара обрала кілька оголошень, де не вказувалися вимоги щодо віку та досвіду роботи.

Але зателефонувати не вдалося. Заряд телефону був майже на нулі. Завтра вранці, коли Микола піде на роботу, вона з’їздить додому, забере деякі речі та зарядний пристрій. Настрій піднявся і одразу захотілося їсти.

Уранці Тамара поїхала додому. Насамперед поставила телефон на зарядку і почала збирати речі. Мобільник несподівано задзвонив. Декілька секунд Тамара роздумувала, дивлячись на незнайомий номер. Якщо у чоловіка чи дочки прокинулося сумління, то що їм заважає зателефонувати зі свого номера? Переживають, що вона не відповість?

– Я слухаю, – відповіла Тамара.

– Ви дружина Миколи Бондаренка? Вашого чоловіка забрала швидка… Він просив зателефонувати вам.

Тамара хотіла запитати, чому їй, адже у Миколи тепер інша дружина, але передумала і просто поїхала в палату. Микола зрадів їй, коли Тамара увійшла до палати.

– Тамара, вибач. Мені соромно, що тобі наговорив… Повертайся. Я обіцяю, що це не повториться.

– А як же твоя?

– Вона кинула мене. Тамара, я припустився помилки… Мені погано без тебе…

Вона щодня приходила до Миколи з курячим бульйоном у термосі. Йому швидко ставало краще, зморшки на обличчі розгладилися. Якось Тамара підійшла до палати, тільки хотіла відчинити двері, як почула радісний голос Миколи:

– Оля, як я радий, що ти прийшла. Я думав, що ти мене покинула.

Тамара присіла на диван у холі відділення. Виходило, він знову обманув її.

– З вами все в порядку?

Тамара підвела голову. Перед нею стояв літній лікар. Він відвів її до ординаторської, напоїв чаєм, а вона все розповіла йому. Він слухав, не зупиняючи.

– Зверніться краще до юриста, він підкаже, як вирішити вашу проблему. У свою чергу, я намагатимуся донести до вашого чоловіка, чим йому відгукнуться стосунки з молодими жінками..

– Дякую. Я так розгубилася, що не знала, за що хапатися.

Тамара повернулася додому. До палати Миколи вона більше не ходила. А за два дні лікар зателефонував їй. Молода коханка запереживала, що доведеться доглядати старого чоловіка і все-таки покинула його. А вночі від пережиття Миколи не стало.

На його прощання прийшли майже всі викладачі університету, студенти. Говорили багато добрих слів.

Після прощання Тамара поїхала додому, до свого рідного міста. Що їй робити у Києві без Миколи? Почати життя спочатку ніколи не пізно.

КІНЕЦЬ.