Чоловік вдома є, а всі домашні “чоловічі” обов’язки все одно роблю я. Він не може ні купити, ні домовитися, ні зробити сам, тільки відмовки вигадує із космічною швидкістю.

Ми рік тому купили квартиру. Довго до цього йшли, бо чоловіка як не штовхати, він би толком і не працював. Я ж працювала як трактор.

Купили однокімнатну, але зате не в іпотеку. Вирішили, що для початку вистачить, а там подивимося. Точніше, це я так вирішила, чоловік, як завжди, щось промимрив.

Квартиру взяли дешево, бо квартира була не в кращому стані, але ми все одно планували робити ремонт, тож нас це не лякало.

Тільки я думала, що ми з чоловіком робитимемо ремонт разом, але він непомітно від цього самоусунувся. Я їздила купувала будматеріали, шукала та домовлялася з майстрами, бо треба було міняти проводку та сантехніку, а чоловік розвів лапками – я не вмію.

Гаразд, він не вміє сам міняти проводку, це я зрозуміти можу. Але у чому проблема знайти майстра? Я теж нікого не знаю, сиділа обдзвонювала наших спільних друзів, щоб хтось порадив перевірений варіант.

Я змогла знайти майстрів, у чоловіка, як завжди, відмовка. Часу в нього немає, він не знає, що треба у майстра питати, не розуміє у розцінках, тому “давай сама, у тебе краще вийде”.

Плитку треба було покласти в коридорі та на кухні – знову його “я не вмію”. А грошей на бригаду нема. Сама сиділа дивилася відео, а потім робила. Я сама поклала плитку у своїй квартирі, а чоловік не зміг.

Я корячилась, шукала плиткоріз, вникала у тонкощі роботи цього приладу, а чоловік то з друзями сидить, то до мами в гості, то на дивані лежати. “Навіщо я тобі заважатиму, я все одно нічого в цьому не розумію”.

Шпалери ми з подругою клеїли, бо чоловік цього не вміє. Навіть клей купити не зміг, довелося самій їхати.

– Звідки я знаю, який тобі потрібний? Куплю не те, ти кричати будеш.

Зателефонувати та уточнити з магазину, мабуть, не доля. Простіше розвести ручками і сказати “я не знаю, я не вмію”. Ми з подругою вміємо клеїти шпалери, а він ні, і навіть не намагався навчитися.

Навіть кухонний гарнітур збирала я сама, бо чоловік навколо нього тиждень ходив, не знав, з якого боку підступитися. То інструменту він не має, то він боїться щось зіпсувати.

Плюнула на його потуги і сама за чотири дні зробила. Чоловік у цьому не брав участі, але я цьому не дивувалася. Мені хотілося вже швидше закінчити ремонт, розкласти все на свої місця і видихнути.

Чоловік мене своєю цією безпорадністю дратував. Але якщо йому дорікаєш чимось, він відразу починає викручуватися, що для таких робіт є спеціальні люди, а він цьому не вчився. А ти заробив на цих спеціальних людей? Ми і на квартиру назбирали тільки завдяки мені, його вкладу там від сили відсотків десять, все інше – це моя спадщина і мої накопичення.

Чи, може, я будівельник-ремонтник? Чомусь я, якщо щось не вмію, то йду і дивлюся, як це робиться. Можна сказати, що окрім електрики та сантехніки у будинку весь ремонт зроблено моїми руками.

Зараз розбираю речі і думаю, що речі чоловіка можна і не розбирати. Нехай бере свої баули і йде до мами. Толку від нього ні в матеріальному, ні у фізичному плані ніякого.

Квартиру офіційно купувала моя мама, внесок чоловіка в цю квартиру я віддам йому готівкою, і нехай котиться у нове життя. Я й до ремонту шаленіла, бо все доводилося тягнути на собі, а ремонт став останньою краплею.

Впевнена, що я ще почую купу закидів на свою адресу, але начхати. Чоловік повинен бути підтримкою та опорою, а не додатковим головним болем.

КІНЕЦЬ.