Дмитро прокинувся посеред ночі від звуків бурхливих веселощів, що долинало з їхньої вітальні.

Ось чому його дружина наполягла на тому, щоб він швидко йшов спати…

Вона, напевно, хотіла, щоб Дмитро міцно спав і ні про що не здогадувався.

– Марино! Марино, ти мене чуєш? Що там відбувається? Марино!

Раптом все стихло, проте біля самих дверей знову почулася метушня, потім звук схожий на поцілунки, і в довершенні всього дзвінкий сміх.

За мить у кімнату зайшла Марина. Яскравий вечірній макіяж, коротка сукня, шпильки…

Дмитро одразу зрозумів, його дружина взялася за старе.

– Марино, що ти виробляєш?

– А що таке? Дівчата приїхали підтримати мене, адже я через тебе і так ніде не буваю.

– Ти тільки минулого тижня повернулася з Єгипту, а минулого місяця їздила до Італії. Марино, скажи чесно, що відбувається? У тебе хтось є?

– Ти в своєму розумі? Не порівнюй мене з Христиною! Це вона проміняла тебе на іншого, а не я! Якби в мене хтось з’явився, я навіть на хвилину не залишилася б! Думаєш, мені приємно усвідомлювати, що мій чоловік дуже слабий, і я тепер маю всю свою молодість витратити на…

Раптом Марина осіклася, вона зрозуміла, що перегинає і тут же замовкла, не знаючи як вивернутися з ситуації, що склалася.

– Продовжуй Марино, що ж ти зупинилася? На що ти маєш витратити свою молодість?

– Дмитре, лягай спати. Досить влаштовувати сцени ревнощів, і я і ти чудово розуміємо, що в даному випадку це недоречно. Я пішла до дівчат, а ти засинай. Мене не чекай, я ляжу у залі.

Марина пішла, і через кілька секунд у вітальні знову пролунала весела музика, дзвін келихів, і чийсь сміх. Ні, це не подруги Марини, у неї в гостях чоловік, але як це довести?

Дмитро давно був слабий, і якщо пересувався, то тільки з чиєюсь допомогою.

– Ось чому мені так не щастить із жінками? Спочатку Христина, потім Марина… Який же я недолугий, що міг дозволити обвести себе довкола пальця.

Дмитро важко зітхнув, згадавши, яким він був до того, як з ним трапилося нещастя. Бізнесмен, власник великої фірми, філії його фірми були чи не у всіх великих містах країни.

Він будував величезні плани на майбутнє, спочатку одруження, потім народження щонайменше трьох-чотирьох дітей.

Він довго шукав підходящу дівчину, ніхто не хотів псувати фігуру заради купи дітей, проте всі, не замислюючись, вимагали від нього гарантій того, що вони отримають у разі розлучення.

І ось, нарешті Дмитро зустрів її. Христина самотньо стояла біля автобусної зупинки і чекала хоча б попутку, щоб доїхати до її рідного села. Ішов сильний дощ, а дівчина була легко одягнена. Дмитро спочатку проїхав повз, але потім, побачивши в бічне дзеркало автомобіля з яким сумом дивилася ця дівчина, чимось схожа на русалку, повернувся.

– Вам куди? Сідайте, я підвезу!

– Мені до Андріївки.

– Добре, мені туди ж.

Тут Дмитро, звичайно ж, схитрував, йому не треба було ні в яку Андріївку, йому чомусь стало шкода цю молоденьку дівчину.

– Я бачу, ви наскрізь промокли… Давайте повернемо до магазину, купимо вам щось із одягу.

– Ні, що ви! У мене і так грошей лишилося тільки на проїзд.

– Нічого страшного, я все оплачу, а ви повернете, коли зможете.

Незважаючи на опір, Дмитро таки відвіз її в магазин і купив їй джинси, кросівки і кофту. Худенька, тендітна Христина, у цьому одязі стала схожа на дівчинку підлітка.

– Спасибі вам велике. Я обов’язково вам все поверну, ви тільки дайте мені номер картки. Тут дівчина, не встигнувши доказати фразу, чхнула, а потім знову і знову.

– Ну ось…. Здається, я не встиг. Ви застудилися, і я знаю, що нам потрібно зробити! Дмитро заїхав в аптеку і купив ліків, а потім звернув до ресторану, де замовив гарячу та ситну вечерю.

– Не треба… Навіщо ви так… Я і так вам стільки винна…

– А хіба ви не вчинили б так само, якби з кимось трапилося лихо?

Тут Дмитро мав рацію, Христина сама була така, тому дуже часто через свою доброту потрапляла у всілякі неприємності.

Ось і зараз її виставила власниця квартири через те, що та на тиждень затримала платіж, а в неї були ці гроші, тільки подруга позичила їх у неї на три дні, але так і не повернула.

Однак хазяйку переконати в цьому було неможливо, і вона без роздумів виставила дівчину надвір. Жодна з подруг не захотіла дати притулок дівчині у себе, хоча та дуже часто їх виручала. І тепер залишившись без коштів, студентка-третьокурсниця вирішила вирушити до батьків у село, щоб хоча б там перечекати вихідні, а там може батько дасть грошей на оренду житла.

Вислухавши свою нову знайому, Дмитро запропонував їй одну зі своїх квартир, тільки з однією умовою, вона повинна буде приїжджати до нього кілька разів на тиждень і прибирати в його будинку.

Тут він знову схитрував, у нього давно був обслуговуючий персонал, який займався його домом.

Але якраз перед приїздом Христини, він давав усім вихідний, і насолоджувався спілкуванням з дівчиною.

Дмитро навіть жартома допомагав їй із прибиранням, а одного з таких днів він зробив їй пропозицію. Так, вони обоє стояли з відрами, з ганчірками, і тут Дмитро простягнув її каблучку.

Мабуть, це була одна з найнезвичайніших пропозицій руки і серця у світі, але Христина звісно ж погодилася, і через деякий час вони зіграли пишне весілля.

Вони часто сміялися, згадуючи, на що довелося піти Дмитру, щоб тільки частіше бачитися з дівчиною, але ні вона, ні Дмитро не шкодували про це.

Вони були щасливі і насолоджувалися кожній миті, проведеній разом, поки в їхньому житті не з’явилася Марина.

Марина все життя мріяла вийти заміж за багатого. Її обтяжувало життя бідної студентки, якій доводилося поєднувати навчання з роботою, щоб хоч якось триматися на плаву. А тут ще й ця Христина, ніби ніяка, а такого мужика відхопила.

– Це не порядок, вирішила вона.

Чому комусь все, а їй нічого? Вони подруги, а отже, повинні ділитися всім, і чоловіками теж. Від останньої думки їй стало весело, і вона хихикнула.

– Ну, що ж, Христино, чекай гостей! Тепер побачимо хто з нас краще!

Налаштувавшись зробити все, що залежить від неї і не залежить, Марина купила тортик, і поспішила в гості до подруги. Зустріч відбулася чудово. Марина не встигала дивуватися величезному дому та щедрості чоловіка подруги, а Христина весь час дякувала Марині, адже це вона вчасно не повернула борг, і завдяки їй Христину виставила господиня квартири.

– Марино, як же я тобі вдячна! Якби не ти, я б ніколи не зустріла Дмитрика.

– Тепер ти розумієш, це не я тобі винна, а ти мені!

– Так Так звичайно! Ходімо, я тобі дещо покажу.

Христина взяла за руку подругу і потягла її по хитромудрих, прикрашених різьбленими квітами і витонченими завитками сходах на другий поверх.

– Це вбиральня?

– Ага… Ого, скільки в тебе одягу!

– Вибирай будь-який, дарую!

– А можна он ту сукню?

– Так, звичайно.

– Ой, а це? Вона така гарна…

– Звісно, бери і її теж.

– Христино, а це? Мені здається, вона просто ідеально виглядатиме на мені.

– Бери і її.

Набравши купу вбрань, Марина задоволена, і впевнена в тому, що, будь-що, а вона просто повинна отримати цього чоловіка, повернулася до себе на орендовану квартиру, щоб придумати хитромудрий план, який допоможе їй позбутися подруги і отримати Дмитра .

– Микольцю, а ти заробити хочеш?

– А як?

– Та так треба одну недолугу підставити…

– І що мені з цього буде?

– Що буде, що буде… Недолугий, якщо нам пощастить, і я вийду заміж за того багатія, то і тобі і мені безбідне життя просто гарантоване!

– Ти хочеш заміж за нього? А я?

– А ти… Та як ти не розумієш! Ну що у нас є? Нічого! А буде багато грошей і тоді ми зможемо дозволити собі все і навіть більше!

– Добре я згоден! Говори, що треба робити, я все виконаю!

Марина знала, що Христина готувалася влаштувати чоловікові сюрприз, вона сама їй дзвонила і питала поради, як гарно піднести їй новину про свою вагітність.

Давши подрузі всі необхідні рекомендації, вона навіть допомогла їй замовити торт і вибрати святкові страви для вечора.

О сьомій вечора мали привезти торт, і доки був час, Христина вибирала вбрання для святкової вечері.

Марина, захекавшись, забігла до кабінету Дмитра. Її не змогли зупинити ні вигуки секретарки, ні галас його охорони, і ось через мить вона стояла біля нього і плакала в обіймах.

– Дмитре, за що вони з нами так га?

– Як? Що взагалі відбувається?

– Я як завжди приїхала до вас, а там Христина з моїм Миколкою.

– В сенсі?

– Ходімо, все сам побачиш!

Коли вони зайшли у кімнату, то почули лише романтичну музику та плескання води у ванній, а там…

– Забирайтеся! Забирайтеся обидва! А я тобі вірив, Христино! Як ти могла!

– Дмитре, ти що? Вони все підлаштували! Я не хотіла!

– Христинко, нам же ж добре було разом. Ти ж сама казала, що чекаєш від мене дитину, і не знаєш, як зважитися на розлучення.

– Замовкни! Це все не правда! Ти забіг до мене у ванну сам, а я навіть не встигла зрозуміти, що відбувається!

Христина пішла, а за нею і Миколка. Марина ж залишилася з Дмитром, щоб допомогти йому впоратися зі зрадою.

Вона так уміло все провернула, що Дмитро сам не зрозумів, як розлучився з однією і одружився з іншою.

Після розлучення Христина поїхала до рідного села, їй було прикро, що коханий чоловік вважав за краще повірити не їй, своїй дружині, а якимось пройдисвітам, яких вона вважала своїми друзями.

Марина ж у свою чергу просто насолоджувалась тріумфом, у неї було все, про що вона завжди мріяла: великий будинок, багатий, хоч і не коханий чоловік, і Миколка, з яким вони час від часу зустрічалися на нейтральній території.

– Мариночко, мені набридло ділити тебе з цим. Може, пора його позбутися?

– Позбутися? Ти що вигадав? Ні, мене і так все влаштовує .

– А мене ні! Мені набридло ділити тебе і думати про те, що ти зараз із ним. Ти як хочеш, а я діятиму.

…І ось тепер Дмитро лежав у ліжку нерухомий. Він їхав машиною і опинився на узбіччі.

Як стверджували все сталося через несправні гальма.

Всіми справами тепер керувала Марина, а Дмитру залишалося тільки лежати вдома, і чекати, коли його дружина зволить прийти додому.

Марина, здавалося, не поспішала додому. Її дратувало, що вона тепер зобов’язана витрачати свої молоді роки на слабого чоловіка, адже тепер вона володіла всім і могла сама себе забезпечувати.

Спати не хотілося, гучна музика, і сміх із вітальні виводили Дмитра з себе. Невже Марина настільки знахабніла, що дозволила собі приводити в їхній будинок стороннього чоловіка?

Допомагаючи собі руками, Дмитро зліз із ліжка.

Якось дотягнувшись, Дмитро сів на крісло і виїхав з кімнати.

Він давно вже жив у невеликій кімнаті на першому поверсі, як казала Марина, для зручності всіх.

І дійсно, це йому дуже і дуже допомогло. Він безшумно під’їхав до дверей. У напівтемряві було видно, як Марина сиділа на колінах у якогось чоловіка, вони про щось воркували, і час від часу сміялися.

– Ех, Марино, Марино… Довго мені ще терпіти, як ти з ним…

– Микольцю, ну ти ж знаєш, залишилося ще трохи. Зате дивися, як спритно ми все провернули. Позбулися цієї Христинки, ось тільки шкода з Дмитриком не пощастило…

– Так, я щось проґавив цей момент. Нічого, цього разу придумаю щось ефективніше.

– Цікаво, ця недолуга вже народила?

– Вона, що справді була вагітна?

– Звичайно, почала б я тоді розігрувати всю цю виставу. Ці гроші мої і тільки мої, я не дозволю, щоб вона разом зі своїм малим порушила наші плани.

– Головне, щоб твій чоловік нічого не дізнався.

– А він і не дізнається, йому достатньо того, що він побачив. Він досі вважає її гулящою, і думає, що Христина вагітна не від нього, а від тебе.

– Марино! Що ж ти наробила?

– Дмитро?! Що ти тут робиш?

– Слухаю правду, яку ти приховувала від мене!

– Іди до своєї кімнати! Ти нічого не доведеш! Це все належатиме мені і тільки мені!

– Марино, навіщо ти так вчинила?

– А ти сам винен! Не звинувачуй інших у тому, що сам профукав! А тепер іди, не заважай нам! Я і так стільки часу витратила на життя з тобою, повинна ж я пожити в які віки і для себе.

– Забирайся з мого будинку! Забирайся з мого життя, Марино!

– Ні, любий, це тепер все буде моїм, а звідси швидше за все заберешся ти.

Невідомо, як би все це закінчилося, якби Дмитро не натиснув кнопку, яка була розташована біля входу до вітальні.

Приїхали швидко, і Дмитро легко довів причетність до всього Марини та її спільника Миколки. Марина не могла повірити, що Дмитро перехитрував її і записав їхню розмову на диктофон.

– Недолуга! Яка ж я недолуга! Тепер все дістанеться цій Христинці! Треба було послухати Миколку і прибрати його раніше, коли він ще ні про що не здогадувався!

Дмитро справді вирішив повернути Христину, але тільки не відразу. Спочатку він зайнявся своїм здоров’ям, йому провели кілька процедур, потім він пройшов курс, і ось тепер нехай і важко, та Дмитро одужував.

Марина і в цьому його обманула, сказавши, що процедури йому не допоможуть…

…Дмитро того дня встав раненько, поснідав, причепурився.

Потім він поїхав у магазин і накупив подарунків. А як же ж?! Він їде до двох найрідніших йому людей!

Дмитро повернув на сільську дорогу і зупинив машину біля звичайної сільської хатини. Він вийшов з машини і зайшов у хвіртку.

– Ви когось шукаєте?

Перед ним стояв молодий чоловік, який, мабуть, був або трактористом, або комбайнером, бо від нього пахло соляркою, а його руки були вимазані по лікоть.

– Мені потрібна Христина.

– Вона сина вкладає спати, я зараз її покличу. – Христино, тебе якийсь чоловік питає!

Христина вийшла з дому і побачивши Дмитра ахнула. Вона не очікувала побачити його таким, схудлим і слабим.

– Доброго дня, Христино. Нічого зараз не кажи. Я винен перед тобою, я не знав, що ти справді чекала від мене дитину. Вони все підлаштували. Але все тепер у минулому їх забрали. Я приїхав за тобою, Христиночко. За тобою та нашою дитиною.

– Дмитре, вибач, але я не можу. Стільки часу минуло… Та й заміжня я тепер. Сергій прийняв Іванка, як рідного. Благаю тебе, не заважай нашому щастю.

– Заміжня… Добре, Христино я не заважатиму твоєму щастю. Я сам у всьому винен, не повірив тобі. Через свою дурість втратив тебе, втратив нашого сина. Дозволь хоча б допомагати своїй дитині.

– Не треба, у Іванка є все необхідне.

– Я все-таки батько, я винен, і це не обговорюється.

Дмитро повернувся до міста. Тепер його життя складалося тільки з роботи, та таємних поїздок до Андріївки, де він здалеку спостерігав, як росте його син Іванко. Щомісяця він відсилає колишній дружині значну суму на утримання на, але всі кошти завжди повертаються назад на його рахунок.

Христина так і не змогла пробачити зради, а сина вони виховують самі, адже у неї такий чудовий чоловік, який не тільки повірив їй, а й прийняв Іванка, як свого.

А Дмитро… Дмитро не дивлячись на свої гроші, досі самотній.

Він більше не вірить жодній жінці, і чекає, що колись Христина повернеться до нього, і вони житимуть щасливо, як тоді, поки в їхньому житті не з’явилася Марина.

КІНЕЦЬ.