Сашко йшов по вулиці. Було вже пізно.

– Ох і темрява тут, – думав він. – Хоч би не заблукати.

Сашко щойно провів додому свою знайому Вероніку. З нею він познайомився на вечірці у друга. Дівчина Сашкові дуже сподобалася.

Всі його думки були тільки про неї…

Раптом до Сашка долинув жіночий голос. Хтось явно просив про допомогу!

Хлопець поспішив на звук, не роздумуючи.

Він повернув у провулок і оторопів від побаченого!

У проході між будинками, було двоє чоловіків і дівчина…

Сашко поспішив на допомогу.

– Біжи давай! – тільки й гукнув він і…

Прокинувся Сашко вже в лікарні. Йому сказали, що з тією дівчиною все гаразд.

Олександру зробили кілька процедур. У пам’яті вставав образ не Вероніки, а саме тієї дівчини, якій він допоміг…

Коли медсестра повідомила йому, що прийшла якась дівчина, Сашко підбадьорився: він з нетерпінням чекав на Вероніку.

А тут зайшла така звичайна, нічим не примітна дівчина. Він трохи навіть на обличчі змінився. Валя обережно присіла на край стільця.

– Дякую, що не злякалися, врятували мене. Я не можу підібрати слова подяки, які б точно висловили мою вдячність.

– На моєму місці будь-хто вчинив би так само.

– Не скажіть, коли ці два хлопці почали сваритися до мене, то чоловіки проходили повз, не звертаючи на це уваги. Можна я вас відвідуватиму?

Сашко з поваги дав згоду.

Її присутність сподобалася Олександру.

Йому прямо захотілося підвестися і ще раз захистити її від усього поганого в світі.

Але тимчасово це неможливо, лікар заборонив йому поки що вставати.

Валя пішла так само тихо, як увійшла.

Щойно він почав вставати, як одразу попросив лікаря, щоб його виписали, бо йому треба було на навчання.

– Давай ще тиждень почекаємо, переконаємося, що жодних наслідків не буде, і побіжиш до свого університету, – сказав лікар. – Чи дівчина тебе дужче турбує? У таку скромницю неможливо не закохатися, був би я молодший, однозначно не впустив би її.

Сашко трохи посміхнувся від цих слів лікаря. Не хотілося йому виливати свою душу Дмитру В’ячеславовичу. Його Вероніка жодного разу не переступила поріг лікарні, пояснюючи це тим, що з дитинства не любить таких закладів.

Валя ж була повна протилежність його дівчини. У нього вона викликала лише почуття жалості. Якщо буде потрібно, він все життя її захищатиме, але це навряд чи.

Поки вона не хвилювала Сашка, при її вигляді нічого не стрепенулося в нього в душі.

Часом він мав одне бажання, щоб Валя залишила його назавжди. Сподівався, що після виписки він її більше не побачить.

Але коли Сашко виходив з лікарні і побачив уже знайомий профіль, трохи зрадів, бо тієї, яку він сподівався побачити, ніде не було.

Дівчина привітно посміхалася Сашкові, потім дістала з пакета тортик і дала своєму рятівнику.

На знак подяки він навіть поцілував Валю в щічку, через що дівчина зайшлася рум’янцем.

І вони пішли алеєю серед високих тополь до виходу. У Олександра ще не згасла надія побачити Вероніку.

Пізніше він дізнається, що дівчина недовго переживала і завела собі нового знайомого. Звичайно, ця звістка його дуже засмутила, але Сашко був не з тієї категорії чоловіків, які легко пробачають зради.

Він постарався забути Вероніку. Не сказати, що зустрічі з Валею були постійними, але коли в обох був вільний від занять час, вони його проводили разом.

Настав час, коли вони зійшлися. Валя змогла підкорити його серце своєю добротою, лагідністю.

– Валечко ти хочеш мати свого особистого охоронця? – із загадковою усмішкою запитав Сашко.

– Мені здається, чи ти справді кличеш мене заміж? – запитала дівчина.

– Хочеш, я на все місто крикну: «Валечко, кохана, стань моєю дружиною!”

– Сашко, я тобі вірю!

Вони поцілувалися. Перехожі йшли і посміхалися, по доброму заздрячи молодій парі.

А заздрити було чому: те кохання, яке вони отримали завдяки безглуздому випадку, вони пронесуть через все життя і передадуть своїм дітям.

КІНЕЦЬ.