Галина Петрівна йшла вулицею та nлакала.

— Галю, що трапилося?

— Запитала її подруга Наталя.- Син мій одружитися зібрався.

— А чого ти nлачеш, радіти треба!

– Наталя радісно прийняла подругу.

— Ти збираєшся все життя поряд із собою хлопця тримати?

— Чому радіти? Синочок мій… невже нам разом поrано було?

— Та ну тебе, Петрівно! Незабаром онуки з’являться в тебе, їх rодуватимеш смачностями.

— Він сказав із райцентру невістку привезе. А я завжди мріяла, щоб наші діти разом були… Льоша та Оленка.— Оленці рано ще! Вона ще вчиться, маленька.Олексій та Юлія не збиралися організовувати пишне весілля. Свекруха уважно розглядала невістку. Звернула увагу на живіт, раптом ваrітна, тож поспішають.

Галя готувала обід, сказала Юлі почистити величезну каструлю картоплі. Вона готувала пюре, суп та пиріжки.Здавалося, що картопля ніколи не закінчиться. Льоша повернувся додому і побачив дівчину з книгою.- Юль, ти читаєш і досі?

— Я більшу частину свого дня на чистку картоплі витратила, треба й позайматися трохи, бо я так і залишусь на третьому курсі.Син попросив мати не турбувати Юлю, бо вона складала іспити. Галина Петрівна тим часом не здавалася. Вона все ще намагалася вижити невістку. Якось вона навіть взяла футболку Юлі і помила нею підлоги.- Ой, вибач, Юлечко, я не розглянула, що беру. Я подумала, що ця ганчірка для підлоги лежить!

— Яхидно сказала свекруха, коли Юла побачила свою футболку.Галя продовжувала скаржитися своїй подрузі.

— Петрівно, ти забула, як від свекрухи бігала? Зрозумій, що дівчинці важко зараз.Галя йшла додому і розмірковувала над цими словами. Вона відчинила двері і побачила розгублену Юлю.

— Що таке, Юлі? – спитала Галина.

— Галино Петрівно, у мене дві смужки… Як мені Олексієві сказати, він же хотів, щоб я відучилася.

— Дурненька, не nлач. Він радий буде дуже! Та й я із задоволенням з онуком посиджу. Радість яка!Дві жінки разом чекали на Олексія, щоб розповісти йому гарну новину. Хлопець мало не заnлакав від щастя, він обійняв дружину та закрутив її. Свекруха не помітила, як у неї сл ьози по щоках потекли. Галина Петрівна зрозуміла, що подружка її мала рацію…

КІНЕЦЬ.