В нас досить таки хороші стосунки з моєю бабусею були завжди, та й не дивно: я – її єдина онука від єдиної дочки.

Я все своє дитинство, яке я сама пам’ятаю, то у неї його провела, бабуся моя була дуже рідною і близькою людиною для мене.

Майже всі вихідні дні та канікули ми з бабусею були разом.

Ми з нею завжди з ранку до вечора довго розмовляли на різні цікаві теми, а у нас було багато їх, книжки цікаві читали, мріяли про все, а скільки цікавих історій з життя я почула тоді від неї.

І вона завжди мені говорила – виростеш, моя квартира дістанеться тільки тобі, хочу, щоб ти добре жила і мала гаре забезпечене майбутнє.

І при моїх батьках повторювала вона ці свої слова неодноразово, здавалося, що всі це чули вже сто разів: у вас житло своє вже давно є, а моя квартира буде моїй онучці, тобто мені, щоб у неї з самого початку було житло.

Квартира у бабусі була дуже навіть непогана, правду кажучи – двокімнатна, простора та досить таки світла в гарному районі нашого міста.

Про це якось мені моя подруга Ольга розказала, коли стала розповідати про свою бабусю і своє життя.

Втім, у батьків Ольги житло зовсім і не гірше було: хороша трикімнатна квартира неподалік, яку свого часу отримав у спадок тато Ольги.

Мати з батьком і досі там живуть.

На слова бабусі про те, що свою двокімнатну квартиру вона хоче залишити лише своїй улюбленій онуці, мати завжди сміялася – ну, багатою нареченою буде її донька, наречені до неї ще в чергу ставатимуть, коли дізнаються, що в неї таке велике придане, аж ціла квартира, гаразд.

Бабуся, тим часом, все своє життя, навіть на старості років, була активною, усміхненою, відмінно зберіглася для своїх немолодих років, на здоров’я не скаржилася вона рідним ніколи, і всі ці розмови про те, кому що має залишитися потім, ніхто не сприймав серйозно.

Зрозуміло, що при бабусі говорити про спадок було зовсім негарно і ніхто цього й не робив.

Роки минали видко, Ольга виросла, згодом вийшла заміж і у них з чоловіком зараз двоє дітей двох та п’яти років.

Власного житла ні Ольга, ні її чоловік, на жаль, зовсім не мають: квартиру молода сім’я орендує давно, маленьку, правда двокімнатну.

В глибині душі Ольга, звичайно, завжди щиро вважала, що своя квартира у неї буде, вона багато років просто впевнена в цьому була: адже її рідна бабуся про це так багато років говорила!

Тому і кредит брати вони з чоловіком не стали на своє житло, вірили, що в них й так буде власний дах над головою, а народили другу дитину.

Навіщо брати великий борг і економити на всьому, і це зрозуміло, коли можна просто жити та радіти тут і зараз.

Зараз кредит не кожна молода сім’я може собі дозволити, адже часи нелегкі.

З бабусею своєю Ольга та її сім’я завжди спілкувалися дуже добре – мабуть, навіть ближче, ніж з батьками своїми.

Телефонували, приїжджали в гості, дарували завжди хороші та потрібні подарунки. Бабуся дуже цікавилася своїми правнуками, кілька разів навіть залишалася з ними сидіти в необхідних випадках, чим дуже виручала саму Ольгу своєю допомогою хоча б на пару годин.

– Моя рідна мама, як не дивно, але вона відмовилася мені з дітьми допомагати завжди! – згадує зараз Ольга минуле. – Так і сказала мені прямо – це ваші діти, вирішуйте свої негаразди та завдання самі, або няню шукайте, як всі батьки роблять в наш час і вирішують потім вже справи свої. Хороша порада від рідної мами, але коли трапляється якась недобра ситуація, зазвичай не до пошуків няні. А коли все добре, няня і не потрібна, адже впоратися можуть і без неї, а гроші віддавати чужій людині не хочеться такі, особливо, коли їх і так немає. А бабуся завжди говорила – привезіть малюків до мене, так скучила за дитячим щебетом й сміхом, радію, коли бачу їх. Я буду лише рада, млинчиків їм насмажу, посиджу стільки, скільки треба, навіть не турбуйтеся про це.

Бабусі не стало десь пів року тому, і з’ясувалося, що ніякого заповіту на її власну квартиру не існує, старенька просто не встигла його зробити, або не розуміла, що краще свої слова та обіцянки написати на папері, адже те, що вона тисячу раз повторила нічого не значить, якщо немає підтвердження на волю її.

– Ну, бабуся – радянська старенька людина, – сумно говорить Ольга. – Не вважала за потрібне, мабуть, бігати з цими паперами і походами до нотаріуса. Тим більше, з офіційних спадкоємців у неї – тільки дочка, моя мама. А мені якось було соромно про заповіт говорити, коли вона ще жила, адже вона здоровенька ходить, а я запитуватиму, що буде ділі, коли не стане її. Просто навіть про те, що квартиру бабуся хотіла віддати мені, мама чула сто п’ятдесят разів, а то й двісті. У неї самої житло власне є, їм є де жити з батьком і завжди було. Ну і бабуся, напевно, розсудила, що не буде ж моя мати претендувати на квартиру єдиної доньки і онуків, у яких до сих пір немає свого власного даху над головою.

Бабуся дуже помилилася, свого часу, на жаль: мати Ольги тут же вступила в спадщину, адже казала, що має на це повне право, оформила квартиру на себе і готує її для здачі в оренду, чекає, що ї за неї платитимуть добре.

Про те, щоб пустити в це житло дочку свою з сім’єю, навіть мова не йде зовсім.

– Але ж бабуся завжди говорила, що це буде моя квартира, вона завжди повторювала усім це. Все дитинство я це чула, багато раз, та й ви це чули постійно! – спробувала поговорити з матір’ю Ольга.

– Ой, ну хіба мало хто і що говорив в твоєму дитинстві на сімейних посиденьках, тоді різного бувало і часи другі були! – пояснювала переконливо мати. – Не бери до уваги ті слова зовсім. Навіть якщо щось і було, ми жартували. Це моя мати, я отримала спадок. Ця квартира дійсно буде твоєю, отримаєш своє після нас, коли вже нас не стане з батьком. І взагалі, якби бабуся серйозно хотіла подарувати тобі квартиру, оформила б заповіт і все на папері відписала б тобі. Заповіту немає, так що ніяких претензій і слів бути не може!

Ольга не розуміє свою маму, останнім часом навіть спілкуватися з нею не хоче. Як же так? Мама сама чудово знає, що донька з дітьми живуть на орендованій квартирі давно.

У Ольги двоє дітей, і бабуся хотіла, щоб квартира дісталася внучці.

Ольга не знає, що має зробити, щоб квартира дісталася їй.

А що ще можна зробити в ситуації цій?

КІНЕЦЬ.