Я вважаю свою бабусю Іванку справжнім героєм. Вона жила у дуже важкий час. 1946 року сім’ї, які заробляли кошти для існування важкою працею, почали розформовувати.

Багато чоловіків із села моєї бабусі було заарештовано, багатьом вдалося втекти. У людей відбирали майно та будинки, і деякі залишалися ні з чим. У бідняків не було їжі, і їм доводилося шукати якусь їжу в лісі.

Якось Іванка пішла збирати гриби до лісу. Коли вона була там, то почула дивний звук і побачила в кущах щось маленьке, схоже на пакунок.

Вона пішла розбиратися і виявила новонародженого хлопчика, вкритого травою та кров’ю. Не роздумуючи, вона взяла дитину додому, вимила її і загорнула в чисте простирадло.

Іванка вирішила виховувати дитину як свою рідну, незважаючи на побоювання її родини, що мешканці села можуть подумати, що вона народила від когось…

Виховання дитини було важким для Іванки та її сім’ї, оскільки вони також були бідні. Однак їм удалося вижити: а дитину назвали Василем.

Пізніше Іванка зустріла у колгоспі хлопця, який закохався у неї та став її чоловіком. У них народилося ще троє дітей. Зараз, у 94 роки, Іванка ще жива, і я розповідаю її історію своїм дітям.

Я хочу, щоб вони знали, що герої – це не лише ті, хто бореться на війнах чи захищає свою землю. Іноді героями стають звичайні люди, які роблять незвичайні вчинки.

Ми всі повинні прагнути допомагати іншим, особливо в такі важкі часи.

КІНЕЦЬ.