Після закінчення школи Віра поїхала до міста і вступила до технікуму. Там вона прожила у гуртожитку три роки, а після отримання диплому одразу знайшла роботу та винайняла квартиру. В один із вихідних дівчина пішла до клубу, де познайомилася із Сашком. Вони завели розмову, і здавалося, вони сподобалися один одному.

– Я чудово провів з тобою сьогодні вечір, – сказав Сашко, коли вони роз лучилися тієї ночі, – чи можу я побачити тебе знову?

– Звичайно, мені теж цього хотілося б, – відповіла Віра, посміхаючись.

Минув час, і вони разом навіть вирушили у відпустку. Вони чудово проводили час, але далі їхні стосунkи не розвивалися. Після двох років знайомства Віра все не могла дочекатися довгоочікуваної пропозиції.

– Я дуже люблю тебе, Сашко, і хочу провести з тобою решту життя, – сказала вона одного разу, натякаючи на пропозицію.

– Я теж тебе кохаю, але я ще не готовий до таких зобов’язань, – відповів він. “Чому він не робить мені пропозицію?” – подумала Віра про себе,

– “Хіба він мене недостатньо любить?” Якось їй зателефонувала господиня квартири та попросила звільнити приміщення за тиждень. Дівчина запанікувала.

Зміна житла взагалі не входила до її планів, але вибору у неї не було . Вона спитала подругу, чи може вона тимчасово жити з нею, доки не знайде іншу квартиру, і подруга погодилася.

Віра зібрала свої речі та попросила Сашка допомогти їй їх перевезти. Досі вона не казала йому, що збирається з’їхати з квартири.

– А куди ти збираєшся вивозити речі? – спитав Сашко, коли вона попросила його про доnомогу.

– До тебе, бо мені більше нема де жити, – жартівливо сказала Віра.

Сашко анітрохи не зніяковів і без зайвих питань відніс її речі до себе додому. Вони почали жити разом, і через якийсь час він зробив своїй дівчині пропозицію.

Молоді люди одружилися та наро дили дітей. Вони збудували великий будинок і, як і раніше, були щасливі просто тому, що були разом.

«Але я іноді думаю, якби я тоді не пожар тувала, наскільки б змінилося моє життя?» – думала Віра, сидячи біля вікна у своєму будинку, – «Як часто ми самі боїмося щось запропонувати першими і втрачаємо шанс на своє щасливе життя. Як багато ми не отримали через свою невпевненість, як багато ми втратили в житті через це!».

КІНЕЦЬ.