Так вийшло, що мої дідусь і бабуся все своє життя прожили в невеликому селищі. У них було дві дочки: моя мама та моя тітка. Народили їх, коли обом було близько тридцяти років. Тож ми, онуки, стали в них з’являтися вже коли і бабусі та діду перевалило за п’ятдесят.

І я, і мій молодший брат частенько проводили канікули в гостях у дідуся з бабусею. Туди ж привозили і двоюрідних сестер. Бабуся з роками почала все більше скаржитися на здоров’я, дід, ясна річ, теж не молодшав.

Від усього цього будиночок їх приходив все в плачевний стан. Ні в наших батьків, ні в сім’ї тітки коштів якось допомагати тоді не було. Так, по дрібниці. А будинок уже слізно благав про повноцінний капітальний ремонт.

І ось тут-то обрушився несподіваний успіх. Оскільки селище, де жили люди похилого віку, знаходилося неподалік міста, вирішив один великий забудовник викупити там землі, щоб надалі звести котеджне селище.

Дідові з бабою дали невелику суму грошей і плюсом до цього йшла ділянка землі. Тут же в цьому селищі, але трохи осторонь. Дід тоді, пам’ятаю, спалахнув ідеєю збудувати новий будинок. Адже старий був зовсім у сумному стані.

Почав будівництво, навіть встиг закласти повноцінний фундамент. Але тут після тривалої хвороби не стало бабусі. Діда це сильно підкосило, і він помер того ж року.

Забудовник, звівши пару вулиць, з таунхуасами, які набирали тоді моду, призупинив свій проект. Так і вийшло, що ні стара ділянка, де стояв похилий будиночок, ні новий, на якому виднівся тільки фундамент, нікому не був потрібен.

Ні моя мама, ні тітка у спадок тоді вступати не стали. Дідусевий будинок просто розвалився і перетворився на руїни.

З того моменту минуло вже понад десять років. За цей час я встигла здобути хорошу освіту, влаштуватися на непогану роботу.

Потім вийшла заміж і навіть народила першу дитину. І якось у розмові з чоловіком раптом випливли мої спогади про щасливе дитинство, проведене в селі.

Чоловік уточнив тоді, що сталося з будинком. І тут я, вперше за всі ці роки, задумалася про те, що ніхто так і не оформив жодних документів. Проконсультувавшись із нотаріусом та юристом, я вирішила спробувати вступити у спадок сама.

Звичайно, у свої задуми я присвятила маму. Та переговорила з тіткою. Як виявилося – за десять із лишком років їх позиція не змінилася. Вони на спадок не претендують і якщо мені хочеться у всьому цьому колупатися, то вперед і з піснею.

У мене вийшло оформити спадщину. Це було непросто (відновлення термінів та поневіряння архівами), але я стала власником тієї самої ділянки, де колись мій дід власноруч закладав фундамент свого нового будинку.

Після цього минуло ще кілька років. Ми з чоловіком відбудували на дідовій ділянці добротний будинок. З розрахунком на велику родину. На той момент дітей у нас було вже троє. Загальна площа більше ста квадратів.

Думаю, що всі розуміють, скільки на це витрачено було коштів і сил. І ось після закінчення будівництва минає ще кілька років. Ми потихеньку обживаємось. І тут тітка виявляє бажання приїхати до нас у гості.

Живе вона в іншому місті і зазвичай, коли приїжджає погостювати, зупиняється у батьків. А тут, коли ми з будівництвом закінчили, вирішила і нас відвідати.

Я як привітна господиня стала готуватися. Вдома все начистила-намила, на стіл наготувала. Тітці екскурсію з дітьми по будинку влаштували. І ось сидить тітка за столом, на всі боки оглядається і каже:

– Я до вас на літо з онуками приїду відпочити! Ви тут так чудово влаштувалися.

Я отетеріла і кажу, що ніч-дві переночувати ще куди не йшло, але на все літо в мене тут місця немає для неї з онуками. У нас тут і так троє дітей, два коти та собака.

На що тітка, зі стогоном у голосі та сльозами в очах, повертається до моєї мами і каже:

-Ти це чула? Мені в батьківській хаті місця немає!

А мама, замість того, щоб мене підтримати стала голосити, що ж я собі дозволяю, рідну тітку гоню з дому.

Гаразд, кажу, одягайтесь, треба вам дещо показати. Тітка з мамою розгублена, але слухняно за мною через город тупотять.

Підвела їх до пустиря. Он кажу, бачите, в кущах каміння стирчить? Так це і є ваш батьківський дім. Хочете, хоч на все літо тут зупиняйтесь.

До мами одразу дійшло. А тітка ще дужче образилася. І ось уже рік, як зі мною не розмовляє. Ще й сестер двоюрідних накрутила, і ті тепер теж скрізь мене заблокували. Ось так і зруйнувалися добрі стосунки у нашій родині.

КІНЕЦЬ.