Олег з Галею жили у шлюбі дев’ять років, доньку виховували. Жили звичайно, іноді сварилися, мирилися.

Свекруха Надія Костянтинівна Галю одразу не злюбила. Не подобалася їй молода недосвідчена дівчина. Свою нелюбов відкрито не показувала, але й не приховувала. Свекруха просто намагалася з нею менше пересікатися, а всі справи вирішувати із сином.

Галя теж намагалася її тільки слухати, а не встрявати і не нервувати її відповідями.

Галя, незважаючи на молодість, вміла чудово хазяйнувати, мала економічну освіту.

Працювала і продовжувала вчитися. Квартиру молодята почали знімати.

Галя одразу пояснила Олегу про ведення спільного бюджету. Оплата квартири, витрати на продукти та все інше.

Олег погодився, а що йому залишалося робити? Все правильно! Тільки грошей після внесків до загального бюджету у нього майже не залишалося.

– Значить, вчися і змінюй роботу! – відповіла Галя.

Олег вивчився з допомогою дружини. Знайшов іншу роботу. Грошей у сім’ї побільшало. Заговорили про кредит на житло. Тим паче батьки Галі обіцяли підкинути на перший внесок.

Надія Костянтинівна, довідавшись про це, вирішила їх випередити і діставши свою скарбничку, вручила синові чималу суму.

Але кредит не знадобився. Бездітної тітки Галі раптово не стало.

Спадкоємиця була одна – мати Галі. Вирішено було квартиру віддати дочці. Так Галя стала власницею трикімнатної квартири і сім’я спокійно зажила без кредиту та інших фінансових проблем.

На ремонт та нові меблі батьки Галі ще дали грошей. Сімейне гніздечко тішило око.

Олега стали частіше відправляти у відрядження. Обіцяли і зарплату додати, але з цим не поспішали.

Галя вже замислювалася про другу дитину, старшій дівчинці вже було шість.

– Приїде Олег – поговоримо, вирішила вона.

Але за день до його приїзду на порозі з’явилася свекруха.

Зазвичай вона приходила тричі на рік – день народження сина, день народження онуки, і щорічно заглядала просто так.

Цього разу зразу стало зрозуміло, що прийшла вона з рішучим настроєм. Оцінюючим поглядом окинула квартиру. Подивилася на ремонт, меблі.

– Гарний ремонт. Молодець синок. Постарався. А все ж для себе робив. А грошей скільки вклав. Все правильно вклав. Молодець. Ти ось що, – звернулася Надія Костянтинівна до Галі. – Син мій сам тобі сказати не наважується. Інша у нього є. Дуже хороша дівчинка. На мене схожа. Вагітна вона.

Галя дивилась на свекруху, вирячивши очі від несподіванки.

– Сам зізнатися не міг?! – думала Галя. – Інша! Ось значить, які «відрядження» та «грошей немає»! Ось воно що!

– Агов. Що з тобою? Галино! Я ж найголовнішого не сказала.

– Ви все сказали. Я все зрозуміла. Тримати не буду. На розлучення подам сама. Тим паче на аліменти. До побачення.

– Ні! Я не сказала! Ти свої речі збирай і повертайся до батьків. Ми твою частку виплатимо. Олег сказав, що кредит виплатив увесь.

– Кредuт? Олег? Та ви смієтесь? – Галя зареготала.

– Ні. Це ти смієшся! Речі збирай. Завтра Олег приїжджає.

– Добре Добре. Прямо зараз і почну.

– Я рада, що ми одна одну зрозуміли.

– Звичайно, зрозуміли. Тільки кожен по своєму.

– Ти про що?

– Я зберу речі Олегу. Він тут більше не житиме. Тим більше, він і прописаний у вас.

– Як ти смієш? Виселяйся інакше суд. Квартира у шлюбі нажита, а гроші я на перший внесок Олегу давала. А на меблі, а на ремонт. Більшість наша.

– Гроші на перший внесок? Який? Іпотеки не було. А меблі й ремонт мої батьки сплатили.

Галя принесла документи на квартиру.

– Ось. Дарча на квартиру. Квартира моя. І вона не ділиться. А про меблі та ремонт у мене докази будуть, якщо ви про це заговорили. А поки що просто повірте.

– А як же ж Олег? Він узяв у мене гроші. А потім на меблі та на ремонт. Говорив у вас кредит. Я ж вам допомагала. І зараз останній внесок закрити гроші йому дала.

Надія Костянтинівна від несподіванки аж присіла.

– Це вам краще в нього дізнатися. Вам недобре?

– Ні. Я піду… А ти почекай, може, ще все й владнається. Не поспішай. А у вас дитина. Може, я тоді щось наплутала…

– Там теж дитина. Буде.

Свекруха пішла. Владнається? Ні, нічого не владнається!

Галя вирішила зібрати речі Леоніда, та сумки його не було. Вона згадала про велику стару валізу. Олег її зберігав на балконі про всяк випадок.

Галя згадала, як він десять років тому з цією валізою прийшов до неї.

– З чим прийшов, з тим і піде!

Одяг без проблем помістився.

– А більше в нього нічого й немає. Ну, може ще щось і знайдеться, якщо пошукати… Інструментів чоловічих нема. Олег не був рибалкою. У будинку жодного гвинтика. Колекцій нема, інтересів та хобі у нього жодних не було. Навіть зібрати та викинути після нього нічого. Одяг, взуття та зубна щітка. От і все!

Наступного дня приїхав Олег. Відчинив двері і зашпортався об свою стару валізу.

Галя одразу взяла з його рук ключі від квартири.

– Я все знаю. Мама твоя була. Ось твої речі. Прощавай.

– Як прощавай? Давай поговоримо. Ну, погарячкувала мама. Наговорила зайвого. Ну пробач мені. Там нічого серйозного. Та й дитини там нема. Вже. Як я без вас?

–Все. У відрядження. У тривале і з великою зарплатою. Прощавай.

Галя показала рукою на двері.

– Куди я піду?

– Як куди. У тебе квартира куплена, останній внесок по кредиту. Так! Квартиру ділитимемо. Це спільно нажите. – сказала Галя, хоч і розуміла, що ніякої квартири бути не могло.

– Немає квартири. Мені гроші були потрібні. Я втратив роботу. От і довелося матері брехати. А тут ще ця зі своєю вагітністю до моєї матері прийшла.

– А ти не винен! Речі забирай і до мами. І цю вагітну чи вже ні, можеш також до неї. Мамі привіт. На розлучення та аліменти я подам.

– Може не треба?

– Треба, Олежику, треба. Поспішай, мені пора йти.

Двері за ним зачинилися. Галя взялася за прибирання. Вона взяла тиждень відпустки, щоб відійти і почати все спочатку. У Галі нове життя. Про розлучення вона не шкодує.

А ось Олег багато разів пошкодував.

Мама його жене назад до Галі.

Коханка дитину таки народила, але з ним жити не хоче. Вимагає грошей на себе та дитя.

Галя назад не приймає. Ех, Олег, Олег…

КІНЕЦЬ.