Мами Тетяни не стало раптово… Вона була ще не така стара – шістдесят тільки виповнилося.

Але якось заслабла і все…

Батько залишився один у невеликій однокімнатній квартирі.

Тетяна з чоловіком якраз тоді добудовували свій власний будинок.

Була там і кімната для бабусі з дідусем, зроблена хитро – з окремим входом. Якщо раптом стареньким не захочеться жити в галасливій родині доньки.

Після поминок, Тетяна почала вмовляти батька переїхати жити до них.

Той не відмовлявся, але з переїздом тягнув.

-Ще з пів року поживу в квартирі. Гляну як воно буде, – говорив він.

Тетяна з чоловіком не наполягали. Ходили часто до старого, готували їжу, прибирали в квартирі, прали.

Онуки розважали діда іграми та розмовами.

А якось восени дід Василь раптом подзвонив і заявив по телефону:

-Доню, я одружуюся!

Спочатку Таня аж присіла від несподіванки. А потім подумала:

-Ну одружується, так одружується. Головне щоб йому було добре.

Одне її тільки турбувало – «молода» була не місцева, а з якогось села.

Ніхто її тут не знав. Та ще й на пʼятнадцять років молодша за нього!

Та батько був щасливий, навіть помолодшав ніби на вигляд…

У суботу Василь з цією жінкою прийшли у гості до Тетяни знайомитись.

-О Боже мій! – подумала Таня щойно відкривши двері в будинок.

Вона була на голову вища за батька, втричі ширша за нього, нога була, мабуть, сорок п’ятого розміру. Батько поруч із нею здавався дитиною.

“Молода” принесла солодкий пиріг, куплений у магазині.

-Дякую, – беручи пиріг, сказала Тетяна. – Смачний, мабуть. Мама такі ж пекла…

-А я не печу пироги. Нащо їх пекти, якщо купити можна, – не помічаючи усмішки Тетяни, відповіла «молода».
Тетяна з чоловіком прийняли гостей як годиться – посадили за стіл, намагалися розмовляти.

Але спільних тем для розмови не було.

-І чим вона зацікавила батька? – думала Тетяна. – Але це його вибір, мені залишається лише змиритися.

Через тиждень батько оголосив, що їде з Оленкою жити в село.

-Тату, одумайся. Ти тут у нас на очах. У село щотижня ми не зможемо їздити. Тут квартира хороша, а там невідомо що. Ти розумієш, що я переживаю за тебе? Якщо хочеш знати мою думку, я проти твого переїзду!

-Та мені однаково, які там в тебе думки!, – раптом закричав завжди спокійний батько. – Ти мені взагалі ніхто. Ми з матір’ю тебе вдочерили. От і шукай своїх рідних батьків та командуй!

Для Тетяни це пролунало як грім серед ясного неба. У сорок років дізнатися про таке. Вона побіліла і сіла на диван.

Старша дочка принесла води… Коли Тані стало легше, батька вже в хаті не було.

Два тижні Тетяна була слаба, а батько більше до них не приходив.

Коли їй стало легше, вона зібралася з думками і вирішила піти в мамину квартиру і навідати батька.

Вона вставила ключ у двері і застигла – замки були поміняні. Тетяна подзвонила в дзвінок, двері відчинив молодик. У його обличчі було щось знайоме.

-Ви хто? Що ви робите у квартирі мого батька? – Тетяна спробувала пройти у квартиру.

-А-а-а, дід казав, що ви можете навідатися. Я син його нової дружини. Живу тут.

Хлопець заступив Тетяні вхід.

-Це ще чого?

-Ну як чого? Він же, ніби тепер мій вітчим, – реготнув хлопець. – Він живе у нас, я живу тут.

Тетяна вийшла з під’їзду та спробувала подзвонити батькові, але електронний голос відповів, що такого номера більше не існує…

Номера телефону його нової дружини, вона не знала, та й з якого вона села теж не знала…

Тетяна повернулася до квартири, але двері їй більше не відчинили. А через двері хлопець сказав:

-Я вам і так нічого не скажу, так що йдіть поки я не подзвонив куди треба.

Минула зима, Тетяна ще не раз приходила до квартири батька, але так нічого і не дізналася.

А навесні раптом він сам з’явився на порозі будинку Тетяни.

Худий, згорблений, оброслий, постарілий років на двадцять…

Розповів, що як тільки переписав квартиру на «пасинка», його дружина змінилася…

Пенсію всю собі забирала, годувала абияк…

Господарство у неї велике, з ранку до вечора батько доглядав за коровою, кроликами, курями та вівцями.

Нормальний одяг вона від нього кудись сховала, а піти в дранті взимку батько не міг.

І от сьогодні вдало спіймав попутку, його і довезли до міста…

-Ти пробач мені, доню. Образив я тебе. Не знаю, що на мене найшло, – плакав Василь.

-Ну що ти, тату, я й сама була неправа, – Тетяна обійняла батька, вона давно його вибачила.

-Тепер точно нікуди тебе не відпущу…

Увечері влаштували невелике застілля всією сім’єю, просили вибачення одне в одного, розповідали новини, багато жартували…

А вранці батька не стало… У сні…