– Ти де була? – сказав чоловік, коли Діана повернулася додому. – Та ось заговорилися з Світланою, ти ж її знаєш. Так їсти хочеться, – сказала Діана, щоб перевести розмову на іншу тему. – Вибач, я нічого не приготував, – схаменувся чоловік. – Зараз приготую, – сказала Діана, висипаючи в раковину картоплю. – Давай допоможу, – запропонував він. Чоловік почав чистити картоплю, а Діана взялася за цибулю. – Що з тобою сьогодні, ти якась не така? – раптом запитав чоловік, підозріло дивлячись. – Я зараз йшла, і дещо помітила, – сказала Діана і все розповіла коханому. Чоловік вислухав її і застиг від почутого
Все набридло! Треба розлучатися. Навіщо потрібен такий шлюб, тільки одне хвилювання, – подумала Діана, усамітнившись у кімнаті. Знову вони посварилися з чоловіком, вірніше вона посварилася з ним. Знову вона його викрила.
Останнім часом її все виводило з себе. А зараз вона з таким інтересом йому пояснювала про сьогоднішній випадок на роботі, а виявилося, він її й не слухав. Вона його викрила щойно. Він тільки вдавав, що слухає її.
Вона підійшла до нього ззаду і глянула в його ноутбук, а насправді він читав якусь статтю про хрестоцвіті та ще й позначки робив. Все тільки його робота, його кар’єра, всі його інтереси, а на неї йому начхати, як завжди.
-Я все це роблю одночасно, продовжуй, я слухаю, – намагався він виправдатися, але Діана образилася і пішла в іншу кімнату, не сказавши ні слова.
Їхня дочка вже виросла і вилетіла з гнізда.
Розлучитися і бути вільною і робити те, що хочеться саме їй, і ніяких переживань. Але самотня старість Діану теж хвилювала, не звикла вона жити сама. Хотілося поряд чоловіка, що розуміє, любить.
Думки про розлучення почали з’являтись у неї періодично десь після сорока. Часом їй хотілося змінити все – чоловіка, місце проживання, роботу. Але заважала ця вічна невпевненість і, мабуть, звичка, нехотілося щось міняти.
Жили вони за середніми мірками і навіть можна сказати добре. Чоловік позитивний багато в чому – зарплату приносить, без поганих звичок. Вона й одружилася з ним саме тому.
Він завжди весь у роботі і в науці, і Діані здавалося завжди, що він не любив її ніколи, так само як і вона його. Не було того великого кохання, а була якась прихильність, спільні інтереси, дитина. Здається, і одружилися вони тому, що час настав створювати сім’ю. — думала вона.
І мати насідала тоді, що “чоловік хороший, не проґав, не зустрінеш такого іншого, а ще гірше взагалі нікого не зустрінеш і так і в дівках і залишишся.” Діана і послухалася.
Так і не було в неї того пристрасного кохання, про яке скрізь пишуть і розповідають, – думала вона, а так хотілося.
Усе це її нерішучість і, напевно, низька самооцінка, – думала вона, шукаючи причину.
Он люди розлучаються. Бачила у фейсбуці – Таня її однокласниця розлучилася і вийшла вдруге заміж і, здається, щаслива. Світлана, її подруга сусідка по парті, просто розлучилася і головне, переїхала на південь, до моря.
Роздумуючи вона відкрила ноутбук і машинально зайшла знову у фейсбук. Розсіяно переглядаючи стрічку новин, вона побачила, що їй надійшло повідомлення від якогось Юри.
“Привіт! Які ти. Як живеш? Впізнала?” – Прочитала вона.
Юра? Та це ж Юрко. Діана придивилася – на фото був той самий Юрко з паралельного класу, її перше кохання. Мало змінився, такий же усміхнений, хвилясте волосся зачесане назад, так само, як тоді. А може, це фото давнє?
Діана відразу зайшла до нього у профіль. Пише він, що повернувся до рідного міста, розлучений.
На душі Діани мимоволі стало хвилююче. Розлучений..? Хоча що тут дивного, все може бути. Щодня одружуються і розлучаються тисячі пар…
Написавши відповідь – «Привіт, Нормально. Як сам?», – Діана закрила ноутбук і вийшла на балкон, щоб якось переварити цю новину і зібратися з думками.
Час вже був пізній і на подвір’ї було тихо, тільки зрідка в цій тиші співав соловей. Він співав так виразно і дзвінко, ніби сидів десь поряд за два кроки від неї.
Від черемхи, що розрослася під вікном, йшов насичений аромат. Діана вдихнула глибше. Солов’ї, черемха розхвилювали її душу, і думки побігли хвилями її пам’яті в далеку юність.
********************************************
Юрко завжди виділявся серед своїх однолітків: високий, широкий у плечах, усміхнений. Бог нагородив його не лише зовнішністю, а й талантами. Він мав багато інтересів, усе в нього виходило. І спортом він займався, але вчився поверхово.
Діана закохалася в нього без пам’яті, коли побачила його на концерті. У школі тоді старшокласниками було створено ансамбль і Юра був одним із його головних учасників. Він грав на електрогітарі та співав одночасно.
Звичайно, всі дівчата задивлялися на нього. Писали йому записки та надавали інші знаки уваги.
Діана ж соромилася навіть до нього підійти, переживала мовчки.
Але на її подив Юра сам звернув на неї увагу і кілька разів проводив її до будинку після школи. Діана була на сьомому небі від щастя і вже будувала великі плани, але все змінилося.
У школі з’явилася Лариса. Її родина переїхала звідкись.
Всі плани Діани впали в один момент- Юра закохався в Ларису. Закохався, мабуть, одразу, як тільки побачив її.
З Ларисою у школі мало хто міг зрівнятися. Висока, гарна, вона була схожа на якусь артистку з обкладинки журналу . Вона в порівнянні з іншими дівчатами виглядала дорослою, а не школяркою. Взагалі, вони були з Юрком чимось схожі. А Діана була не така.
Діана згадала, як довго тоді сумувала про своє втрачене кохання, навіть плакала ночами.
Після школи Юра поїхав кудись далеко. Казали, що потім приїжджав, одружився з Ларисою і відвіз її з собою. Діана їх більше не бачила.
************************************************
Юра попросив у Діани номер її телефону та написав свій. Мовляв, можна зустрітись по-дружньому, згадати молодість, так давно не бачилися. Став виявляти інтерес до Діани.
Так все несподівано, все повторюється, як тоді, – подумала Діана. І знову щастя її так близько, а вона знову не готова. Суперечливі думки засмутили її.
Ти що робиш? В п’ятдесят років бігати по побаченнях, змінювати устале життя?, – запитувала вона сама себе. – Я ж Юрія цього зовсім не знаю до ладу. Який він, як змінився?
Але в той же час її манило примарне щастя.
Адже час летить так швидко. Скільки там лишилося жити? Потім все, нічого не буде, тільки тиша і спокій, – думала вона. А тут кохання може мимо пройти.
Ну ось і дізнаюся, – заспокоювала вона себе відразу ж подумки. Не можна упускати можливість. Може, це доля знову підштовхує Юру до неї? Не випадково це все.
***********************************************
Вже за тиждень вони зустрілися у кафе
Діана сказала чоловікові, що ввечері зустрінеться із подругою Світланою.
Коли вона увійшла до просторої зали кафе, з далекого кута махнули їй рукою. Юра.
Діана пішла, а ноги наче ватяні.
Як він сприйме мене? Адже стільки років минуло. Вона вже далеко не юна, – думала вона. Ці зморшки та круги під очима. Якоїсь миті Діані хотілося розвернутися і піти, не оглядаючись. Але вона переконала себе.
Вона підійшла. Чоловік усміхався. Але Боже. Чи це Юра?
-Юро, це ти?, – Запитала Діана, не приховуючи здивування. – Як же ти змінився? Втім, звичайно, всі ми змінилися, – сказала вона.
-Так, час не стоїть на місці, сідай, – сказав Юра, посміхнувшись.
Діана не знайшла що сказати. Перед нею був Юрій, і водночас начебто не він, настільки він змінився.
Значить, там на фото була стара фотографія, – промайнуло в голові у Діани.
Його блакитні колись очі зараз ніби змінилися і стали якісь безбарвні. Він був досить повненьки, з було зрозуміло, що він вже встиг «розслабитися» достатньо поки чекав на Діану, судячи з його мови.
Поки Діана приходила в себе, він знову налив собі. Якось це все відбувалося швидко само собою. Він пропонував і їй, але Діана відмовилася.
-Ех. З тобою все зрозуміло. Це я для сміливості, Діано, ти не подумай тільки нічого такого. Як ми давно не бачились. А пам’ятаєш?
Слова його ставали нескладними…
-Ах. Діано, Діанка. Бачиш, пропадаю. Візьмеш мене? Я ще нічого, ми ще … Лариска-то розлучилася зі мною, негідниця. Тут він довго сварився на колишню дружину.
І так, ще й майно розділила, вам жінкам одне потрібно, – додав він.
Після чергового тосту, він став ще більш відвертим. Так Діана дізналася, як Юра «виховував» свою дружину. Розлучився давно, як дружина просила аліменти на двох дітей. Як він прогуляв усе, що дісталося йому після розлучення, тепер ні з чим повернувся до матері. І звісно, у всіх бідах винна його дружина Ларисуа
Якоїсь миті Діані стало навіть шкода свою давню суперницю.
Діана не помітила, як він швидко дійшов до “кондиції”. Вона не почала чекати, чим це все закінчиться. Сама підійшла до офіціанта, віддала гроші та попросила викликати для Юри таксі і швидко пішла, не озираючись.
Яке видовище. Навіщо тільки все це затіяла? – думала вона. Від колишнього Юри мало що лишилося.
Було б набагато краще, якби не дізналася нічого, якби Юра так і залишився недосяжним першим коханням.
Діана пішла пішки, щоб прийти в себе. Ішла три чи чотири зупинки і лише потім сіла у маршрутку.
Чомусь мовчить телефон, – подумала вона, вже піднімаючись до себе у квартиру, і тільки тут згадала, як перед зустріччю вимкнула звук. Двадцять пропущених від чоловіка.
******************************************
-Слава Богу! Ти де була? Я вже все передумав, – сказав їй чоловік, щойно вона увійшла. У його голосі відчувалося хвилювання і неприхована радість.
-Та ось заговорилися зі Світланою, ти ж знаєш її. Не знаю, як звук телефону був вимкнений, випадково натиснула, напевно, Так їсти хочеться, ми чай тільки пили, – сказала Діана, щоб перевести розмову на іншу тему.
-Вибач, я нічого не приготував, якось не до цього було, – схаменувся чоловік.
-Зараз приготую, – сказала Діана, висипаючи в раковину картоплю.
-Давай допоможу.
Чоловік почав чистити картоплю, а Діана схопилася за цибулю.
Вони готували разом, розповідаючи один одному, як минув день, потім довго вечеряли.
-Що з тобою сьогодні, ти якась не така? – Раптом запитав чоловік, дивлячись на неї підозріло.
-Я зараз йшла, милувалася весною, черемхою і думала, як я тебе люблю, і ти самий мій рідний чоловік, – відповіла Діана, посміхнувшись.
-І я тебе, – відповів чоловік. Знаєш, у якийсь момент, коли тебе сьогодні не було, я подумав, а раптом ти там знайшла когось. А тебе все не було і не було, і на дзвінки не відповідала, і я почав хвилюватись, чи не сталося що з тобою. А потім подумав, хай би навіть з кимось іншим, аби все впорядку було, – додав він і вони обоє засміялися.
-Не треба мені нікого. Я знаю, що моє щастя воно тут, поряд, – сказала Діана задумливо, потім підійшла до нього і обійняла його, а він почав цілувати її руки.
Юрко після цього намагався дзвонити Діані, але вона йому більше не відповіла.
КІНЕЦЬ.