Оксана сиділа на лавці в парку і спостерігала за маленьким синочком, який разом з іншими дітьми грався на дитячому майданчику.

Молода жінка одна виховувала сина, його батько пішов з їхнього життя, як тільки дізнався про дитину. Познайомились вони з Дмитром через спільних знайомих, сподобалися один одному, почали зустрічатись. А потім Оксана зрозуміла, що чекає на дитину і відразу ж повідомила про це Дмитру.

– Буду чесним, – сказав Дмитро. – Ти мені подобаєшся, але любові до тебе я не відчуваю. І дітей від тебе не хочу. Я взагалі поки що не готовий ні до дітей, ні до сімейного життя. Тому буде краще, якщо з дитиною зачекаєм.

– Ти так спокійно про це говориш? – обуренню Оксани не було меж.

– А що особливого? – знизав плечима молодик. – Не ти перша, не ти остання…

– А якщо я не хочу?

– Тоді це твої проблеми. Я готовий дати тобі грошей, щоб ти зробила процедуру у найкращих спеціалістів, але допомагати тобі виховувати дитину я не буду. Це зрозуміло?

– Зрозуміліше нікуди, – відповіла Оксана, і це було останнє, що вона сказала Дмитру. Більше вони не бачились.

Оксані було важко, але відмовитився від дитини вона не збиралася. Її рішення схвалила мати.

– Нічого, Оксано, – сказала Зінаїда Семенівна, – я тебе теж одна ростила, впораємося. Малюк не винен в тому, що його батько негідник…

За кілька місяців на світ з’явився Михайлик. Оксана полюбила малюка всією душею, синочок одразу став головним сенсом її життя. Про Дмитра вона намагалася не думати, синові дала по батькові Іванович, на честь свого діда Івана, якого дуже любила.

Молода жінка вирішила, що коли Михайло підросте і почне питати про свого батька, вона скаже, що того не стало ще до його народження. Це буде краще, ніж сказати правду про те, що батько негідник, і як тільки дізнався про вагітність пішов у невідомому напрямку.

***

– Здрастуйте, – привіталася з Оксаною молода симпатична жінка, сідаючи поруч. Разом з нею був гарненький блакитноокий хлопчик, приблизно років чотирьох. Він тут же побіг грати з іншими дітьми, а його мама, представившись Веронікою, розмовляла з Оксаною.

Оксана була не проти згаяти час за розмовами, і вже зовсім скоро молоді мами розмовляли так, наче давно були знайомі. Звісно, головною темою розмови були їхні діти. Син Вероніки, Андрій, був майже на рік молодший за Михайла і, як з’ясувалося, відвідував той же дитячий садок.

– Вчора наш тато вперше пішов за Андрійком в садок і переплутав групи, прийшов у старшу, а Андрій ще в середній! – зі сміхом розповіла Вероніка. – Ох, ці татусі!

– Так, чоловіки, вони такі, – погодилася Оксана, дуже сподіваючись, що нова знайома не питатиме у неї про чоловіка.

Обманювати Оксана не любила, а говорити про те, що вона виховує сина одна чомусь не хотілося. Вероніка з таким захопленням ділилася з Оксаною історіями з життя їхньої щасливої родини, що Оксана не те, щоб відчувала заздрість, заздрісною вона не була, але їй було сумно від того, що її синочок не знає, що таке любов та турбота батька.

– А хочеш фото покажу? – Запитала Вероніка. – Ми минулими вихідними в аквапарку були, так класно час провели. Дуже рекомендую!

Вероніка дістала з сумки телефон та почала демонструвати Оксані фотографії…

– Це твій чоловік? – Запитала Оксана, не вірячи своїм очам, оскільки з яскравих фотографій на неї дивився не хто інший, як Дмитро, батько її сина …

– Так, це мій Дмитро! – не без гордості відповіла Вероніка. – Красень він у мене, син на нього схожий…

– Правда, схожий… – сказала Оксана, намагаючись упоратися з хвилюванням.

Вона одразу, як глянула на маленького Андрія, звернула увагу, що він схожий на її Михайлика, ще здивувалася про себе. Виявляється, нічого дивного, адже Михайло теж зовні схожий на свого батька.

Ось як буває. Їй Дмитро сказав, що не любить і не хоче дітей, а невдовзі, виходить, зустрів ту, з якою захотів створити сім’ю.

– Ти щаслива з ним? – не втрималася від запитання Оксана, хоч і розуміла, що не надто зручно ставити подібне запитання малознайомій людині.

Але балакучу Вероніку це питання анітрохи не збентежило. Навпаки, вона відразу почала розповідати про те, який Дмиро чудовий, як він любить її і сина, і як вони всі щасливі…

– А от батько мого сина виявився повним негідником – зупинила промову Вероніки Оксана. – Він лишив мене ще до народження Михайлика. Як тільки дізнався, що я вагітна, одразу ж запропонував мені процедуру.

– Та ти що? – Вигукнула Вероніка. – Негідник який. Як взагалі можна таке пропонувати?

– І, до речі, його теж Дмитром звали.

– Правда? Треба ж. Ні, мій Дмитро не такий. Він дуже любить дітей. Як дізнався, що я чекаю на дитину, буквально на руках мене почав носити, порошинки здувати… Такий ніжний, турботливий… А ти зі своїм Дмитром не намагалася зустрітися вже після народження дитини?

– Ні. А навіщо?

– Ну, раптом, він побачив би малюка і змінив свою думку.

– Це навряд чи. Та й не було в мене бажання шукати його після того, як він запропонував мені грошей на процедуру.

– Ну так, розумію, – погодилася Вероніка. – У мене б теж не було бажання бачити батька своєї дитини після таких слів. Але ти не переймайся, не всі ж таки чоловіки такі, як цей Дмитро. Обов’язково зустрінеш ще хорошу людину.

У цей момент до Оксани підбіг Михайлик та попросив пити. Поки він пив воду із пластикової пляшки, Вероніка уважно дивилася на хлопчика, а потім сказала:

– Треба ж, твій син так схожий на мого Андрія немов рідний брат…

“Так він і є його брат”, – ці слова мало не вилетіли з губ Оксани. Весь цей час, як вона дізналася, чия дружина Вероніка, вона боролася з бажанням сказати їй правду.

Нехай знає, що це саме її чудовий чоловік виявився таким негідником. Це він покинув вагітну жінку і запропонував їй таке… А то сидить тут вся така щаслива, нахвалює свого благовірного, вважає, що одружена з ідеальним чоловіком. А насправді…

– Дивовижний збіг, – продовжила Вероніка. – Якби не знала так добре свого Дмитра і не була в ньому впевнена, то подумала б, що він і є чоловік, батько твого сина…

– Ні що ти! – несподівано для себе сказала Оксана. – Михайлик схожий на свого дідуся, на батька зовсім не схожий. Так що твій Дмитро тут точно ні до чого. Просто збіг.

– Та я й не сумнівалася, мій Дмитро точно на таке не здатний… Але збіг, щоправда, дивовижний…

Незабаром Вероніці хтось зателефонував, і з її розмови Оксана зрозуміла, що це Дмитро… Оксана не стала слухати, як говорить Вероніка з чоловіком, покликала Михайлика, і вони пішли додому…

Вдома Оксана поділилася тим, що сталося з мамою.

– І правильно, що не зізналася, – сказала Зінаїда Семенівна. – Від того, що ти зіпсувала б настрій цій Вероніці, сама щасливішою не стала б. Та й, зрештою, вона ні в чому перед тобою не винна.

– Ось і я так зрештою вирішила. Дмитро не любив мене та не хотів від мене дітей. Він щиро мені про це сказав. І хоча мені й було тоді дуже важко, але я згодом зрозуміла, що навряд чи ми з ним були б щасливі, адже він одружився б зі мною лише через дитину. А ось Вероніку він полюбив по-справжньому… Їй пощастило більше, – сумно зітхнула Оксана.

– Не сумуй, Оксано, – Зінаїда Семенівна підійшла до дочки і обійняла її. – І тобі пощастить обов’язково. Та тобі вже пощастило! Он який хороший хлопчик у нас росте!

– Це точно, – посміхнулася Оксана. – Я і не уявляю своє життя без Михайлика…

Більше Оксана ніколи не перетиналася з Веронікою та її сином, хоч і думала, що колись вони обов’язково зустрінуться біля дитячого садка, куди ходили їхні діти. Або, ще гірше, вона може зустрітися з Дмитром. Але цього не сталося.

Через два роки Михайло пішов у перший клас, а Оксана вийшла заміж. Вона зустріла хорошу людину, яку Михайлик майже одразу став називати татом. А ще за рік у Оксани народилася донька.

Молода жінка щаслива і кохана, але зрідка вона все ж таки згадує Вероніку та Андрія, шкодуючи, що Михайлик не знає про те, що у нього є брат по батькові.

Але і ця таємниця, можливо, колись розкриється, адже життя любить підносити нам несподівані сюрпризи і дивувати, з цим не посперечаєшся.

КІНЕЦЬ.