Менше року тому ми з чоловіком взяли до себе в квартиру його бабусю, домовившись із нею , що натомість вона може переписати свій будинок на нас.

Всі членu сім’ї мого чоловіка знали про цю угоду, і всі мали можливість забрати бабусю до себе, але вони відмовилися.

Молодший брат мого чоловіка сказав, що не може взяти стареньку до себе, бо вони з дружиною мешкають у двокімнатній квартирі, а в нас три кімнати. Всі погодилися, що в нашій квартирі всім буде зручніше, і в результаті вона виявилася у нас. Договір був простим.

Бабуся переїжджала до нас, а свій будинок у селі вона передавала моєму чоловікові. Хоча будинок нас не дуже цікавив, ми погодилися, оскільки це було гарне місце, недалеко від міста, з великим садом і річкою поряд.

Ми планували колись збудувати там свій власний будинок.

Взимку все йшло добре, але з настанням весни бабуся наполягла на тому, щоб поїхати на город.

Хоча ми не цікавилися городництвом і воліли купувати продукти в супермаркеті , нам довелося її послухатись, інакше вона пригрозила віддати будинок молодшому братові мого чоловіка.

Ми були змушені витрачати кілька днів на посадку та догляд за городом.

А тепер нам доводиться постійно їздити до села, щоб доглядати його і збирати врожай. Жити з бабусею було непросто. Вона постійно скаржилася і погрожувала віддати своє майно комусь іншому, якщо ми не робитимемо те, що вона хоче.

Наприклад, ми зробили ремонт і купили новий посуд для кухні, але він наполягає на використанні старих наборів. Вона також розвішувала по всьому будинку свої старі рушники, хоч ми купили нові.

О на може весь день сидіти у своїй кімнаті і чекати , що ми принесемо їй води , помиємо посуд і викинемо сміття .

Я не знаю, що робити, бо вона постійно шантажує своїм майном. Я розумію, що ми опинилися в заручниках, але зараз ми не маємо іншого виходу.