– Саша… я хотіла сказати тобі… загалом, я збираюся подати на розлучення.

– Катюша … це жарт? – Сашко завмер від несподіванки, тримаючи в руках брудну тарілку, яку збирався помити.

– Ні, Саша. Я все обміркувала.

– Але чому? Я щось зробив не так?

– Мені просто набридло, наше сімейне життя якесь сіре та монотонне.

– Я давно пропоную завести дитину. Тоді наше життя перестало б бути монотонним.

– Не продовжуй. Ми вже це багато разів обговорювали, моє рішення незмінне: до тридцяти народжувати не буду.

– Ясно … Значить, у тебе з’явився інший.

– Не говори дурниць. Немає в мене нікого, – Катя сказала абсолютну правду.

– Тоді я відмовляюся розуміти… Ні, я не можу так просто взяти і відпустити тебе, я поборюся. Сподіваюся, я зможу досягти того, щоб ти змінила рішення.

– Спробуй, – посміхнулася Катя.

Каті було двадцять чотири роки, коли їй дуже захотілося заміж. Просто захотілося. Катя взагалі була авантюрною дівчиною. Тим більше, її заклятий ворог, Марина, з якою Катя мала гостре суперництво зі шкільної лави, вийшла заміж ще півтора року тому. Марина дуже хвалилася своїм сімейним статусом і всіляко намагалася підчепити Катю.

Сашко був безвідмовний. Спокійний і мовчазний – це якраз часом дратувало Катю, хлопець здавався їй надто нудним, а їй потрібні були яскраві емоції.

«Саша буде непоганим сім’янином» – вирішила Катя, інших гідних кандидатів у неї не було. Вона сама натякнула, що не відмовилася б вийти за нього заміж. Саша був приголомшений, адже він кілька років впадав за Катею, але отримував відмову.

Вже наступного дня Саша запросив дівчину до міського саду. Чекав її там цілу годину, з букетом червоних троянд і обручкою, але Каті не було, її телефон був відключений.

Сашко вже вирішив, що Катя навіщось вирішила так жорстоко його розіграти, але раптом побачив її, як квапливо йшла.

– Вибач за запізнення. Я вже думала, що ти не дочекаєшся, – посміхалася вона.

– А я вже не сподівався, що ти прийдеш. Але я дуже, дуже радий, що ти прийшла.

Катя почала виправдовуватись, що її затримали на роботі, а телефон розрядився. Але це було неправдою. Запізнилася вона всього на десять хвилин, побачила Сашка, який стояв з букетом, і задумалася: «Чи варто?».

Думала довго, сидячи на лавці. У результаті Катя вирішила так: якщо Сашко все ще чекає, значить доля. Вона вийде за нього.

Через три роки шлюбу Катя зовсім занудьгувала. Так, Сашко був чудовим сім’янином. Не пив, із роботи не затримувався. Не відмовлявся і від роботи по дому: міг приготувати вечерю, помити посуд, пропилососити.

Але Каті постійно чогось не вистачало. Хоча та ж Марина, якій із чоловіком зовсім не пощастило, заздрила їй чорною заздрістю.

І ось, настав момент, коли Катя наважилася заговорити про розлучення. Наступного ранку після цієї розмови Катя прокинулася від того, що грюкнули вхідні двері. Подивилася на годинник – о восьмій ранку. «Куди він так рано? – подумала вона. – Субота ж. Невже зовсім пішов?

Катя вирішила ще поспати, прокинулася на початку одинадцятої, трохи повалялася в ліжку. У квартирі тиша зрозуміла, що чоловіка вдома немає. Вийшовши на кухню, побачила записку на столі.

«Я чекатиму на тебе о десятій годині точно в тому місці, де ти погодилася стати моєю дружиною».

Катя подивилася на градусник, що висів за вікном. “Мінус” двадцять. «Невже Сашко все ще чекає на мене там?» – зіщулилася Катя. Вона швидко одяглася. Зазвичай Катя навіть у магазин навпроти будинку без макіяжу не ходила, але тут вже не до макіяжу. Вона квапливо вискочила з дому.

У саду було безлюдно, ані душі. Але ні, раптом далеко вона помітила самотню постать.

– Не може бути! Сашко! – крикнула Катя і кинулася до нього.

Сашко стояв, тримаючи в руках букет червоних троянд. Троянди вкрилися інеєм, краєчки пелюсток почорніли від холоду. Сашка трясло, він дуже замерз, не відчував ні рук, ні ніг. Але стояв і чекав.

– Ходімо додому, – Катя взяла букет з його задубілих рук.

– Я дуже радий, що ти прийшла. Катя, я, можливо, не вмію говорити красивих слів… Усю свою любов до тебе я висловлюю не на словах, а на ділі.

– Я зрозуміла це… Тільки зараз зрозуміла…

– У мене для тебе сюрприз… пальці не слухаються. Візьми сама у правій кишені куртки.

– Що це, Сашко?

– Це квитки на концерт твоєї улюбленої співачки.

– Але я не чула, що вона приїжджає до нашого міста. Це ж така подія! І афіш не бачила.

– До нашого міста вона не приїжджає, вона за місяць даватиме єдиний концерт у столиці.

– Сашко! Дякую! Оце сюрприз! Але ж це так дорого.

– Ти мені дорожча. Найдорожче на світі. Я так боюся тебе втратити.

– І не втратиш. Яка ж я недалека була, адже моє щастя весь цей час було поряд зі мною, а я сама не знала, чого хотіла.

– А тепер знаєш, чого хочеш?

– Знаю абсолютно точно! Як ти сказав: якби у нас була дитина, наше життя не було б монотонним. Так ось, я хочу порушити монотонність нашого життя.

– Ну нарешті, – Сашко підхопив дружину на руки і закрутив.

Від концерту Катя була у захваті, ніби у казці побувала.

– Коханий, дякую! Ти влаштував мені справжнє свято, – Катя обійняла чоловіка. – А в мене для тебе також є сюрприз.

– Я якраз сюрпризів боюся.

– Мій сюрприз тобі обов’язково сподобається. Дістань із правої кишені куртки, – посміхалася Катя.

– Довідка якась … Що це?

– Читай, там все написано: вагітність, термін 4 тижні.

– Повірити своєму щастю не можу… Який це сюрприз? Це подарунок від Бога…

КІНЕЦЬ.