Рік тому Михайло придбав квартиру у новобудові. У цей час він познайомився з привабливою дівчиною.

Марина так йому сподобалася, що він був готовий зробити їй пропозицію вже через місяць після першої зустрічі.

Але спочатку привести дівчину в квартиру, де було порожньо і без особливого ремонту, він не міг.

Та й тепер, коли нова трикімнатна квартира була майже готова до заселення, Михайло не міг виправдати очікування дівчини.

Весь минулий рік практично вся його зарплата йшла на оздоблювальні роботи в новій квартирі, і тепер, просто кажучи, у нього не було грошей на весілля.

Тільки Марину ця обставина не хвилювала. Її батьки були не бідними людьми і свою частку на весілля вони могли внести не напружуючись.

Марина цілий рік чекала закінчення ремонту, щоб одразу після весілля переїхати до Михайла.

І, відчувши нерішучість з його боку, вона виявила ініціативу.

– Мишко, а ти не хочеш познайомитися з моїми батьками?

Відмовити дівчині у її проханні він не міг. А на зустрічі з батьками вони дали своє благословення на шлюб.

Дороги назад не було. І Михайлу довелося взяти кредит. Але тепер весілля обіцяло бути з розмахом.

Наступного вихідного Михайло вирішив познайомити свою наречену з матірʼю.

Мати Михайла жила в селі, яке було за сотню кілометрів від міста.

Так уже склалося життя, що Марія Іванівна сама піднімала свого сина. Коли він повернувся зі служби, вмовила його переїхати до міста, де він і здобув заочно вищу освіту. А після закінчення університету зміг влаштуватися у велику компанію.

Марина не була в захваті від майбутньої поїздки до села. І знайшла тисячу причин, щоб перенести цей візит на пізніший час.

Михайло завжди пам’ятав про матір. Часто відвідував її та допомагав їй матеріально. Він і трикімнатну квартиру придбав із розрахунком на те, що колись забере свою матір із села до себе.

Коли Михайло приїхав у батьківську хату, то побачив свою матір у ліжку. Вона явно заслабла.

– Мамо, ну чому ти не подзвонила мені?! – ахнув Михайло.

– Та не хотілося тебе зайвий раз турбувати, – виправдовувалася перед сином Анастасія Іванівна.

Оскільки стан матері викликав у Михайла серйозні переживання, він одразу викликав швидку. Таким чином Анастасія Іванівна опинилася у міській лікарні.

Михайло всерйоз задумався про те, щоб перенести весілля на пізніший термін, але лікар заспокоїв його заявою, що серйозних наслідків, завдяки вчасному лікуванню, не передбачається.

Щодня Михайло відвідував свою матір у лікарні, і щоразу вона запевняла його, що їй стало набагато краще.

Підготовка до весілля йшла повним ходом. І раптом за тиждень до весілля Михайла попросили поїхати у відрядження.

Його від’їзд планувався на понеділок, а до п’ятниці він уже мав прибути в рідне місто.

Михайло заспокоїв Марину, пообіцявши їй своєчасне повернення. Але його самого турбувало, що виписка матері з лікарні, мала відбутися в його відсутності.

Михайло попросив Марину зустріти його матір із лікарні і пожити разом із нею у новій квартирі до його повернення. Марина покірно кивнула головою…

…Закінчивши всі справи у відрядженні Михайло попередив Марину про своє повернення. Прибувши на вокзал, він одразу взяв таксі.

Вдома на нього чекав накритий стіл і, усміхнена наречена.

– А де мама? – з порога запитав Михайло.

– Ой, Михайлику, та тут евелика накладочка вийшла! – раптом почала виправдовуватися Марина.

Михайло застиг від несподіванки.

– Так як у мене була запарка, у зв’язку з підготовкою до весілля, то я звернулася до свого батька, щоб він організував зустріч твоєї матері під час виписки з лікарні. А батько передав це своєму водієві. І так вийшло, що водій відвіз Анастасію Іванівну у село.

– Марино, як ти могла так вчинити, – обурився Михайло.

– Так нічого такого не трапилося. Вона у своєму рідному домі. А у нас із тобою справ повно. Нам все одно за нею зараз ніколи доглядати.

Михайло, розвернувшись на порозі, поспішив на вихід. І через десять хвилин він уже їхав своєю машиною по матір.

Коли Михайло повідомив матері про своє рішення забрати її до себе, вона спробувала відмовити його. Але син був непохитний.

– Мамо, у тебе зараз буде період одужання. Там у місті ти під наглядом лікарів, а тут я тобі нічим допомогти не зможу…

…Ближче до ночі Михайло привіз свою матір у місто. Марина була ще в його квартирі. Але вона явно була рада такому розвитку подій. І як вона не трималася, але таки висловила свої претензії до Михайла.

– Михайле, ти хочеш, щоб наше сімейне життя почалося з догляду за літньою жінкою?! Але я на це не підписувалася!

Михайла обурило подібне ставлення без п’яти хвилин своєї дружини до рідної матері, і він запитав Марину:

– А що ти пропонуєш?

– Але ж є спеціальні заклади для людей похилого віку, де за ними буде належний догляд, – защебетала Марина.

– Марино, а ти і своїх батьків, коли вони будуть немічні, туди ж відправиш?! – ахнув Михайло.

– А що такого я запропонувала, – не здавалася Марина. – Це життя. І нічого ганебного в моїй пропозиції немає. Я не збираюся замість весільної подорожі доглядати тут бабусю.

– Знаєш, що, Марино, виявляється, я тебе зовсім не знаю! Дякую, що ти відкрилася мені напередодні весілля, а не після нього!

– Що ти хочеш цим сказати! – округлила свої очі Марина.

– Марино, весілля не буде, – просто підсумував розмову Михайло.

Наступного дня вона зібрала свої речі й вони розійшлися…

КІНЕЦЬ.