Інна закохалася у молодого художника. Набагато молодшого за неї. У неї був чоловік, далека від мистецтва людина. Товстий, непоказний, лисий та багатий, ну не зовсім багатий, але досить заможний. Він усе життя працював столяром, потім відкрив майстерню, найняв робітників… Нудно писати. Але він розбагатів. І дружина могла не працювати.

Діти виросли, жили ці чоловік та дружина удвох. Дружина захопилася живописом і ось познайомилася з цим художником. Їй під п’ятдесят було, дружині. І вона вперше у житті закохалася. Їй здавалося, що вона знайшла споріднену душу. І вирішила Інна розлучитися, розділити майно та розпочати нове життя.

У художника нічого не було. Він же не столяр. Маленька студія, картини на стінах у дусі кубізму, які погано продавалися, та вірний друг – старий спанієль Джек. Ось вони гуляли втрьох бульварами та алеями старого парку, художник, жінка та Джек.

І митець розповідав, як він любить свого спанієля. І скільки разів цей спанієль його рятував. То гавкотом попереджав про відкритий газ. То проганяв злодіїв, які хотіли залізти до помешкання. І розумів усе-усе, як людина!

Джек був уже старенький. І жінка розчулювалася, як художник любить свого собаку.

Ну от Інна вирішила змінити життя. І чоловікові все розповіла, мовляв, я йду від тебе. Забираю свою частину майна, звісно. І ми переїжджаємо з моїм коханим, я куплю будинок, який вже придивилася. А тебе більше не люблю. Хоча і добре ти заробляєш, але нічого не вдієш – кохання!

Чоловік засмутився, але вмовляти став. І від цих умовлянь Інна відчула себе ще молодшою ​​та бажанішою. Її особисті акції виросли багаторазово. Раз за неї так тримаються, напевно, вона є цінністю. І справді треба йти від цієї примітивної людини якнайшвидше. Туди, куди кличе кохання.

А за день чоловік прийшов і не один. А зі спанієлем Джеком.

Жінка навіть охнула, подумавши, що чоловік щось зробив із художником. Вистежив і все. А собаку забрав, щоб приховати сліди…

Вона не встигла додумати думку, як старий чоловік сказав, що купив собаку за сто тисяч. Так, він вистежив художника, який романтично гуляв весняною алеєю. Розговорився з ним. І запропонував продати собаку. Спочатку за десять тисяч. Але художник сказав, що це його друг. Найвірніший і найкращий. Він його ще цуценям взяв. І стільки вклав!

Годував, гуляв, лікував. Подивіться, який вгодований собака. І який нашийник гарний. Собака слухняна, віддана. Тож десять тисяч дуже мало. Давайте домовлятись.

Художник подумав, що товстун божевільний. Ненормальний мільйонер, знаєте, як у кіно. Він торгувався довго та успішно продав свого друга за сто тисяч. Бо гроші дуже потрібні. За такі гроші можна відпочити на морі чудово.

Жінка все це слухала та блідла. А чоловік зітхнув і пішов собаці робити ліжко та готувати їжу. Джек лежав на килимі, дивився на знайому йому жінку коричневими сумними очима. І все було зрозуміло. Старого собаку продали за хороші гроші. Жахливе везіння. Просто жахливе.

Але все могло скінчитися ще гірше. Тому що зрадник усіх і завжди продає та зраджує. А так – дружина поплакала та залишилася вдома. Вона кохала чоловіка. Просто затемнення знайшло так буває. І Джек тепер живе із ними, дуже добре живе. І радіє, коли приходять онуки, граються з ним, гладять і чухають за вухом… Він звик. І зміг пережити зраду.

А сто тисяч – це великі гроші. Зраджують і за менші суми. А іноді й безкоштовно. Особливо старих і слабких часто безкоштовно зраджують. І все зрозуміло у цій історії. І зрозуміло, що пояснив чоловік своїй дружині. Він був не дурний, цей чоловік. І любив дружину. Він взагалі міг любити. А це, знаєте, досить рідкісна якість.

КІНЕЦЬ.