– Ох, Таню, кілька днів вже місця собі не знаходжу, переживаю дуже… – поскаржилася Алла Вадимівна своєму перукарю Тетяні.

Ось вже майже три роки Таня була особистим майстром Алли Вадимівни, упорядковувала її волосся, приїжджаючи до жінки додому. За це Алла Вадимівна щедро доплачувала Тетяні і обох це цілком влаштовувало.

Таня мала можливість додаткового заробітку, а Аллі Вадимівні не доводилося залишати свій заміський будинок і виїжджати у місто, до салону краси.

Кілька років тому справи у чоловіка Алли Вадимівни, який займається будівельним бізнесом, різко пішли вгору. До цього вони не бідували, але й у розкоші не купалися. А тут раптом, як то кажуть, розбагатіли.

Подружжя відразу ж купило великий будинок з ділянкою, яка розташовувалась у престижному котеджному селищі. Алла Вадимівна не без радості звільнилася з роботи, щоб повністю присвятити себе сім’ї та дому. На допомогу їй чоловік найняв помічницю по господарству.

Таке життя більш ніж влаштовувало Аллу, якій завжди хотілося жити в достатку.

Подружжя мала єдину доньку Настю, красиву і цілеспрямовану дівчину, якою вони дуже пишалися…

***

– І що ж вас так засмутило цього разу? – Запитала Тетяна, продовжуючи працювати над волоссям багатої клієнтки.

Таня давно звикла, що Алла Вадимівна ділиться з нею майже всіма своїми проблемами та переживаннями. Вона була для Алли такою собі “жилеткою”. Жінці, мабуть, було нудно, не вистачало спілкування, тому вона й викладала на Таню нескінченний потік скарг та невдоволення.

Іноді, вислуховуючи скарги Алли Вадимівни, Тетяна думала про себе: “Мені б ваші проблеми”.

Їй, яка рано залишилася без матері, а потім пережила важку недугу і зраду чоловіка, проблеми Алли часто здавалися такими надуманими.

Іноді вони, були дуже надуманими, і Тетяну дратувало скарги клієнтки, але доводилося уважно слухати, щось радити, співчувати…

А як інакше, якщо Алла добре оплачувала її послуги, а Тетяні дуже були потрібні гроші. Вона одна виховувала двох дітей і дбала про літнього батька. Тому Тетяна намагалася не втрачати жодної можливості додаткового заробітку.

– Настя, дочка моя, мене засмутила, – почала Алла Вадимівна. – Уявляєш, Таня, зв’язалася з якимсь Сашком, а у нього ні копійки за пазухою, в технікумі вчиться. Ось не уявляю, де вона з ним познайомилася… Як взагалі могла звернути на нього свою увагу.

– Так, може, він хороший хлопець, і ви даремно так засмучуєтеся? – припустила Таня.

– Що там може бути хорошого! – невдоволенно вигукнула Алла. – Я ж тобі кажу, що нічого немає… Живе з матір’ю, батька немає. Боже! Що він може дати моїй донечці?

– Так самі говорите, що хлопець навчається. Здобуде професію, працюватиме…

– Таню, хіба в технікумі можна здобути нормальну професію? – скривилася Алла Вадимівна.

– А чому ні? – слова Алли Вадимівни зачепили Тан. – Мій старший син, наприклад, теж у технікумі вчиться…

– Таню, але твій син, напевно, не став би залицятися до дівчини… як би краще висловитися… не з свого кола…

– Не знаю, – Таня намагалася не показувати, що їй неприємно та прикро це чути. – У мого сина є дівчина, але з якого вона кола, я якось не цікавилася та й не замислювалася. Яка різниця, якщо мій син її вибрав?

– Таня, у мене єдина дочка, і я, як і будь-яка мати, бажаю їй тільки найкращого. Ти ж розумієш, що ми люди небідні, і тому я не хотіла б, щоб у нашій сім’ї з’явився якийсь альфонс… Насті потрібен чоловік, який вже займає певне становище в суспільстві, міцно стоїть на ногах, забезпечений… А цей студент з бідної сім’ї. Невідомо ще, яка там спадковість. І де його батько? Ні, я дуже сподіваюся, що це тимчасове захоплення, і Настя не пов’язуватиме з ним своє життя… Він їй нерівний, це ж очевидно.

– А ви знайомилися з ним, Алло Вадимівно? – Запитала Таня, наносячи фарбу на її волосся.

– Ні! І не хочу знайомитися! – пирхнула Алла. – Знаю про нього тільки зі слів дочки, і мене дуже вилює, що вона так закохана в нього… І її зовсім не бентежить той факт, що він їй нерівний! Ах, Таня, вчора я так розхвилювалася, що тиск підскочив. Ех, добре тобі, у тебе немає таких проблем…

“Мої проблеми вам і не снилися”, – подумала Тетяна.

Їй важко вдавалося стримувати своє роздратування. Теж мені, дворянка знайшлася, думала жінка. “Не нашого кола”, «простий студент»… Хто дав їй право так відгукуватися про людину, яку вона і в очі не бачила?

Все сказане багатою клієнткою Тетяна мимоволі прийняла на свій рахунок. Немов усіма цими невтішними епітетами Алла Вадимівна нагородила її старшого сина. До речі, теж Олександра…

***

– Чудово, – задоволено сказала Алла Вадимівна, розглядаючи себе в дзеркалі. – Ти справжній майстер, Таню. Ось тримай…

Жінка дістала з гаманця кілька новеньких купюр та королівським жестом подала їх Тетяні.

Сівши за кермо своєї старенької машини, Тетяна одночасно відчула і полегшення від того, що залишила будинок Алли Вадимівни, і якесь неприємне почуття на душі…

***

– Мамо, я хотів би познайомити тебе зі своєю дівчиною, – сказав за вечерею старший син.

– У вас все серйозно?

– Так, ми, можливо, одружимося, коли я закінчу навчання.

– Не поспішайте…

– Я кохаю Настю…

– Настю? – Вигукнула Тетяна.

– Так, мою дівчину звуть Настя. А чому тебе це так дивує?

– А прізвище як?

– Бондаренко. А що?

– Та ні, все гаразд, – полегшено зітхнула Тетяна. Бувають же збіги…

– Ти так відреагувала, наче я сказав, що мою дівчину звуть Петро, – усміхнувся син.

– Скажеш також, – засміялася Таня. – Я з радістю познайомлюсь із твоєю Настею.

***

Алла Вадимівна так і не зрозуміла, чому Тетяна відмовилася й надалі надавати їй послуги. Таня не стала нічого пояснювати, просто сказала, що Аллі треба підшукати іншого майстра.

Усіх грошей не заробиш, вирішила Таня, розуміючи, що більше не хоче переступати поріг будинку цієї жінки.

КІНЕЦЬ.