Якось Анна забігла в кімнату і її обличчя аж світилося від щастя. Відразу було видно, що дівчина чимось схвильована.

— Мама, присядь. Мені треба з тобою поговорити. Я заміж виходжу. Софія, звичайно ж, здогадувалася, що у її дочки хтось з’явився, але не думала, що все так серйозно.

— Може спочатку ти нас з татом познайомиш зі своїм обранцем, а потім вже будеш такими серйозними заявками розкидатися, — запитала вона.

— Звичайно, він завтра до нас прийде. До речі, ти і батька його повинна знати, він з нашого села.

— І хто ж це? — Дядько Володимир, він син баби Марії, яка колись за мостом жила.

— Зачекай зачекай… Софія раптом змінилася в обличчі і мало не зомліла. Перед її очима пробігли 25 років. Вона повернулася під час своєї юності, коли і сама була така ж як і її дочка зараз. Дядько Володимир, та який же це дядько.

Це ж її коханий Володимир, який спочатку безмежно любив, клявся в любові, а потім зрадив. Перед самим весіллям. Софія і сама не знає, звідки тоді у неї з’явилися сили, щоб пережити цю ганьбу, вона навіть в інше місто подалася.

У село не заїжджала 10 років. Добре, що потім зустріла іншого Володимира, заміж вийшла, народила донечку. Життя ніби налагодилося, той біль, який їй заподіяв Володимир, не вщухала.

Вона так і не полюбила свого чоловіка, хоча була йому вдячна за все. Чому, чому саме цей хлопець.Він же його син. Софія жодного разу не бачила його, і всією істотою вона була проти цього союзу. Це ж зі сватами тепер треба зустрічатися.

А хто буде її сватами: зрадник Володимир і його дружина розлучниця. Ні вона цього не витримає. Всі ці думки за секунду промайнули в голові Софії. Вона нічого не сказавши дочки, вийшла з кімнати. Увечері до них додому прийшов Олег, син Володимира і майбутній наречений її Аннички.

Як же розуміє Софія свою дочку, який же він красень. У нього батькові очі, в які не закохатися просто неможливо. Софія ні словом не обмовилася про те, що давно знайома з батьком Олега.Всю ніч не спала, бо була в змішаних почуттях. З одного боку, вона хотіла щастя для своєї дочки, а з іншого не хотіла ріднитися зі зрадником Володимиром.

А що, якщо його син виявиться таким, як батько, і теж покине її Анничку заради молодої вертихвістки. Вранці пролунав дзвінок з незнайомого номера. Не дивлячись на те, що пройшло багато років, Софія дізналася цей голос.

— Привіт, Софія. це Володимир. Тільки не кидай трубку. Мій син полюбив твою доньку і хоче одружитися з нею. Знаю, що зробив тобі багато бід. Я за все заплатив сповна, тому що живу своє єдине життя з жінкою, яку не люблю.

Не знаю, зрозумієш ти, але тоді я повинен був піти, тому що вона чекала дитину. Але не хочу, щоб за це заплатили наші діти. Вони ні в чому не винні. Давай навіть говорити їм нічого не будемо.

Не заважай їм стати на весільний рушничок. Софія погодилася, більше всього на світі вона хотіла, щоб її дочка була щасливою. На весіллі все помітили, що сват не зводив з свахи очей, але причина була відома лише їм обом. Нехай у них не вийшло, зате їхні діти обов’язково стануть щасливими.

КІНЕЦЬ.