У мене ідеальні батьки, але чоловік сказав, що житимемо у його мами. Зараз я дуже шкодую, що погодилася, адже це суцільний стрес та кошмар.

Свекруха – це людина, яка постійно собі суперечить.

Якщо я щось роблю, вона каже: «приляжи, відпочинь, цілий день на ногах».

Варто мені полежати хоч трохи, одразу незадоволена міна і як би ненароком кине в мій бік: «заміж вийшла, лежати ніколи, працювати треба».

І так завжди у всьому. Живемо у приватному будинку, свекруха на першому поверсі, ми з чоловіком на другому.

Свекруха обурюється, що ми замикаємо свою кімнату на ніч, каже, що у будинку всі свої, що ми ховаємось.

Але коли я сказала, що треба думати про своє житло, вона одразу ж каже, що будинок великий, навіщо купувати ще один.

Щовихідних їдемо магазинами за продуктами на цілий тиждень, свекруха завжди з нами, хоча я неодноразово пропонувала скласти список, що їй потрібно, а ми все купимо і привеземо.

Вона мені псує настрій вже своєю присутністю, не кажучи вже про те, що музику в машині включити неможливо, їй заважає та й не слухає вона таку, критикує.

«Кондиціонер не вмикайте, я застуджуюсь швидко», — каже одразу, як сідає в машину, але потім каже, що в такій пекельній спеці у неї трохи серце не зупинилося, краще автобусом поїхала б.

Начебто в автобусі прохолодно?

У мене вже немає ніякого терпіння, але чоловік каже, щоби я не звертала уваги. Свекруха каже, що хоче онуків вже, але я не уявляю, як ми спілкуватимемося, коли з’явиться дитина.

Вона не дасть нічого зробити самостійно, в усе буде втручатися.

Мама каже, що треба терпіти і притиратися через будинок, який вона залишить єдиному синові, та й зараз усі мої подруги, хто одружені, винаймають житло, тому мені заздрять.

Але вони навіть у чужій квартирі самі собі господині, а не так, як я.

КІНЕЦЬ.