Я рано вийшла заміж, в принципі, як і всі дівчата нашого села. Після весілля я стала невісткою у будинку Івана.

У наступні двадцять років я народила двох дочок і жила під владою свекрухи, яка була головою сім’ї.

Я не мала жодних прав і обмежувалася лише садом та будинком. Якось до нас у гості приїхала подруга свекрухи та розповіла нам про своє життя в Італії.

Вона говорила про гарні міста, моря і про те, скільки людей заробляють, працюючи закордоном.

Моя свекруха наполягла на тому, щоб я теж почала працювати, і запропонувала дбати про моїх дітей.

Через місяць після переїзду я зустріла Джуліо і закохалася в нього по вуха.

Він добре дбав про мене і допоміг мені відчути себе справжньою жінкою.

Він переконав мене розлучитись з Іваном і остаточно перебратися до Італії, щоб вийти за нього заміж.

Я знала, що Іван ніколи не дасть мені розлучення, але я так само усвідомлювала, що він використав мої гроші на будівництво будинку для моєї свекрухи.

Втім, будинок мене не хвилював.

Доньки мали свій дах над головою, і, можливо, незабаром вони теж вирішать переїхати до мене.

Я просто не знала, як сказати Івану, що не повернуся до нього.

Я була щаслива і кохана вперше в житті, і не хотіла відмовлятися від цього.

КІНЕЦЬ.