Спочатку Марія турбувалася про свої стосунки зі свекрухою, бо чула розповіді про інших невісток, які мали проблеми з матерями чоловіків.

Проте Ніна Петрівна виявилася звичайною жінкою, яка ставилася до Марії нормально – хоч і без особливої прихильності.

Коли сестра чоловіка наро дила, Ніна Петрівна стала найщасливішою бабусею на світі і багато часу приділяла дочці, щоб допомоги.

Марія була щаслива бачити це, сподіваючись, що вона отримає таку допомогу, коли народить близнюків.

Після пологів Марія та її чоловік вперше зіткнулися з труднощами у догляді близнюків. Вони радилися з друзями та родичами, читали книги, щоб дізнатися, як правильно їх доглядати.

Проте Ніна Петрівна протягом першого місяця не відвідувала сім’ю сина та не пропонувала жодної допомоги.

Зрештою, чоловік Марії зателефонував Ніні Петрівні та запитав, чому вона досі не відвідала онучок? Та відповіла, що її не запрошували, хоч її і було запрошено.

У результаті вона приїхала всього на годину і навіть не потримала дівчаток на руках, натомість критикуючи батьківські навички Марії. Згодом Ніна Петрівна продовжувала відвідувати онучок на короткі проміжки часу і говорила лише про те, які чудові діти її дочки.

Дівчатка не розуміли, ким вона була для них. Коли Марію госпіталізували, і її чоловік попросив Ніну Петрівну забрати дівчаток із дитячого садка, ті аж плакали від думки, що їх забирає чужа людина.

Навіть вихователька насторожилася і запитала, чи справді бабуся Ніна Петрівна, але та промовчала та пішла, не забравши дітей. Нині дочкам Марії шістнадцять років, їх люблять друзі за позитивний характер та доброту.

Однак Ніна Петрівна досі звинувачує Марію у тому, що вона поrано виховує своїх дочок. Марія вважає, що поведінка Ніни Петрівни не зрозуміла, а зараз уже пізно щось виправляти.

КІНЕЦЬ.