– Віка, ну чого ти будеш вдома сидіти? Поїхали з нами за місто завтра, – запропонувала Вікторії її подруга Таїсія.

– Настрою немає, – чесно зізналася дівчина. – Ти ж знаєш, я вдавати не вмію, якщо на душі тяжко, у мене все на обличчі написано. Так що не хочу своїм поганим настроєм псувати вам хороший день

– Настрою немає? Настрій взагалі ми створюємо собі самі. Досить вже переживати через цього негідника Володю, життя триває…

***

Місяць тому Вікторія розлучилася з Володимиром. Вони зустрічалися майже рік, і справа йшла до весілля. Володя зробив Вікторії пропозицію, і вони збиралися вирушити до ЗАГСу подавати заяву.

Вікторія була щаслива, вона вже і весільну сукню придивилася, і зачіску продумала, і вся була сповнена найрайдужніших надій і планів… І раптом Володя заявив, що передумав одружуватися і збирається поїхати в інше місто до батька. Один, без Вікторії.

– Не готовий я до шлюбу, вибач, – сказав молодик, коли вони зустрілися в невеликому кафе, куди Віка летіла на всіх вітрилах, не підозрюючи, що її запросили зовсім не на побачення.

– Не готовий? А навіщо ж пропозицію робив? – розгубилася Вікторія.

– Так ти ж сама мені постійно натякала, що непогано б вивести відносини на новий рівень, що мрієш про білу сукню, ну і таке інше…

– Ти хочеш сказати, що я переконала тебе одружуватися?

– Типу того… А зараз я зрозумів, що не готовий. Батько мене покликав до себе, у нього бізнес, помічник потрібний, ось я й вирішив поїхати…

– Щасливої дороги! – сказала Вікторія, вставши з-за столика і швидко вирушивши до виходу.

Їй до останнього хотілося, щоб Володя кинувся за нею і зізнався, що це був невдалий жарт… Але цього не сталося. Молодий чоловік зробив замовлення, спокійно повечеряв і вирушив додому.

– Негідник він! – сказала Вікторії найкраща подруга Таїсія, дізнавшись про те, що сталося. – запереживав через серйозні стосунки, відповідальності. Забудь його.

Але Вікторії від слів подруги було не легше, почувалася вона погано, їй було важко і прикро, що так все вийшло.

А тут ще й неприємності на роботі з’явилися. Не дарма ж кажуть: “Прийшла біда, відчиняй ворота…”. І Вікторії все більше здавалося, що у її житті почалася темна смуга.

Тому, коли подруга запропонувала поїхати на природу, Вікторія вирішила відмовитися. Навіщо? Таїсія поїде з чоловіком, будуть там ще кілька пар, сімейних чи просто у стосунках, а вона, самотня, почуватиметься не у своїй тарілці. Ні, краще залишитись вдома.

– І що ти робитимеш вдома сама? – ніби прочитавши думки подруги, спитала Таїса. – Дай вгадаю. Переживатимеш і думатимеш, яка ти нещасна?

– Ну чому ж? – заперечила Вікторія. – Спробую відволіктися, подивлюсь якийсь фільм.

– Ні, так не годиться, – Таїса вирішила виявити наполегливість. – Загалом завтра будь готова, об одинадцятій ми з Ромою за тобою заїдемо.

– Таїсо, я не хочу…

– А я нічого не хочу про це чути! Поїдеш, як мила! Не хочу, щоб ти кисла у квартирі, коли на вулиці весна і така чудова погода.

– Гаразд, – зітхнувши погодилася Вікторія. – Що мені купити із продуктів?

– Нічого не потрібно, ми всього набрали. Хоча, знаєш, лопату з собою візьми…

– Лопату? – здивувалася Віка.

– Ага. Закопуватимемо твій поганий настрій, – усміхнулася Таїсія.

І Вікторія теж усміхнулася. Ох вже ця Таїса, не засумуєш з нею…

Наступного дня Вікіорія у призначений час вийшла з дому і чекала на подругу з чоловіком. Погода була чудова. Вікторія любила останній місяць весни, їй подобалися квітучі дерева і лагідне травневе сонечко… Незабаром у двір в’їхала знайома іномарка, і дівчина сіла в машину.

Містечко, куди вони приїхали, було дуже мальовничим. Свіжа травнева зелень, річка…

– Правда, класно тут? – Запитала Таїса у Віолетти.

– Так, – погодилася дівчина. – Дуже добре.

– Ось бачиш, а ти ще їхати не хотіла. Кисла б зараз у чотирьох стінах.

Вікторія посміхнулася подрузі, хоча на душі, як і раніше, було невесело. Ніяк у неї не виходило не думати про Володю та його підлий вчинок.

Не вірилося, що так швидко все може змінитися. Ще вчора вони планували спільне майбутнє, а сьогодні він заявляє, що не готовий…

І як після такого знову комусь повірити? Самій Вікторії давно вже хотілося сім’ю, дітей. Незабаром дівчині мало виповнитися тридцять, і вона мріяла відзначити цю подію в кафе, з батьками та друзями, і, звичайно ж, з коханим чоловіком.

Але чоловік так несподівано пішов із її життя… І тепер вона ловила себе на думці, що свята їй зовсім не хочеться.

…Вікторія щосили намагалася виглядати веселою, щоб ніхто не чіплявся до неї з розпитуваннями, що трапилося. З усіх присутніх на пікніку тільки Таїса та Роман були в курсі її неприємностей, з рештою Віка не була близько знайома.

Якоїсь миті дівчина зрозуміла, що втомилася вдавати, ніби в неї все гаразд і вирішила прогулятися вздовж річки, шепнувши Таїсії, що їй хочеться пройтися…

– Іти з тобою? – запропонувала подруга.

– Ні, відпочивай, я хочу побути одна…

Таїсія зрозуміло кивнула і повернулася до веселої компанії.

Вікторія спустилася до річки і якийсь час стояла на березі, дивлячись на гладь води. Чомусь згадалася приказка про те, що в одну воду не можна увійти двічі… Все тече, змінюється.

Вікторія задумалася над тим, чи змогла б вона пробачити Володю, якби він вирішив повернутись? Адже вона так любила його. А чи любить зараз? Вона не змогла відповісти собі на це питання і повільно пішла берегом уздовж річки.

– Дівчино, ви не заблукали? – Почула Вікторія приємний чоловічий голос.

Вона здригнулася від несподіванки і обернулася. Поруч із нею стояв молодий чоловік зі спінінгом.

Вікторія зрозуміла, що, занурена у свої думки, вона пішла досить далеко від того місця, де були її друзі.

– Ні, не заблукала, – відповіла вона.

– У вас щось сталося? Чому ви тут одна? І очі такі сумні, – поцікавився незнайомець.

– Ви також тут один, – зауважила Віка.

– Це правда, – усміхнувся чоловік. – Але я приїхав порибалити. Компанію мені сьогодні нема кому скласти, тому я один.

– Можливо, я теж приїхала порибалити, – навіщось сказала Вікторія.

– Так? А де ж ваша вудка? Чи ви вирішили просто руками ловити?

– Можливо, – Вікторії раптом стало весело…

– Як вас звати, смілива рибачко? – Запитав незнайомець.

– Вікторія…

– Гарне ім’я, не часто трапляється. А я Андрій, – чоловік уважно подивився на дівчину і несподівано запропонував. – А хочете, разом порибалити?

– Іншим разом, – відповіла Віка. – Мені час повертатися до друзів, бо вже переживають, напевно. До побачення.

– До побачення, чудова дівчина Вікторія…

***

– Ти де була? – Накинулася на Віку Таїсія. – Ми з Ромою вже переживати почали.

– Чого переживати?

– Та мало що… Скоро вже додому поїдемо.

– От і добре, – відповіла Вікторія, посміхнувшись.

– А ти чого така загадкова, подруго? Що сталося?

– Нічого не сталося, просто чомусь на душі полегшало…

– А я тобі що казала! Природа допомагає, це безперечно.

***

Минуло кілька днів. Вікторії здавалося, що її життя потихеньку налагоджується. Проблеми на роботі вдало вирішилися, і про Володимира вона думала все менше, вже не щеміло так сильно на душі від суму та самотності.

Наближалося її тридцятиліття, і дівчина вирішила, що таки відзначить цю подію серед найближчих.

– Ось і вірно! – Підтримала її Таїсія. – Бо я переживала, що ти в монастир зберешся після розставання з Володею. А життя продовжується!

Поговоривши з подругою, Віка вирушила до кафе, де хотіла відсвяткувати своє тридцятиріччя. В очікуванні адміністратора, дівчина присіла за столик і замовила каву.

– Невже це ви, чудова дівчина, здатна піймати рибу одними руками? – Почула Віка знайомий голос.

Вона підвела очі і побачила Андрія, того самого рибалку, з яким познайомилася на природі.

– Ой, привіт! – щиро зраділа Віка.

– Повечеряти зайшли чи чекаєте на когось? – Запитав чоловік.

– Чекаю на адміністратора, хочу тут свій день народження відзначити.

– А коли у вас день народження?

– Наступної п’ятниці.

У цей момент підійшла дівчина – адміністратор, і Вікторія повністю поринула в обговорення деталей майбутнього свята, забувши про Андрія.

***

Настало тридцятиліття Вікторії. Дівчина вирішила, що цього дня радітиме і веселитиметься на повну. Нехай все складається не зовсім так, як хотілося, але Таїсія має рацію: життя триває…

– Вас попросили ненадовго вийти на вулицю, – шепнув Вікторії офіціант, що підійшов.

– Хто? – здивувалася дівчина.

– Якийсь чоловік…

“Невже Володя,” – подумала Віка і встала з-за столу… Вона була майже певна, що це він. Одумався і вирішив її повернути. А може, просто прийшов привітати.

Але вийшовши надвір, Віка побачила Андрія… І це було більше, ніж несподівано.

– Це вам, – сказав він, простягаючи Вікторії розкішний букет та тубус. – З Днем народження.

– Дякую, – трохи розгубилася дівчина. – А що це?

– Це спінінг. Ви ж обіцяли скласти мені компанію на рибалці, пам’ятаєте?

– Так, пам’ятаю… Оригінально… Ось що я точно не очікувала отримати в подарунок, то це спінінг…

– Сподіваюся, не розчаровані? Все-таки ловити рибу на спінінг набагато зручніше, ніж руками. Вже повірте досвідченому рибалці.

– Вірю, – посміхнулася Віка. – І із задоволенням поїду з вами на рибалку, якщо навчите користуватися спінінгом.

– Звісно, навчу, навіть не сумнівайтеся.

– Андрію, а ви зараз поспішайте?

– Ні, я абсолютно вільний.

– Тоді я вас запрошую на свій день народження. Повинні ж ми краще познайомитися перш, ніж вирушимо разом на рибалку.

***

Післямова

– Мамо, тату, я спіймав рибину ! – радісно вигукнув п’ятирічний Ігорчик.

– Молодчина! – похвалили сина батьки.

Сьогодні знову було перше травня, і цього дня за традицією Андрій та Вікторія вирушили на рибалку, до тієї самої річки, біля якої колись познайомилися…

Звісно, на рибалку вони їздили й у інші дні, але першотравнева рибалка – це був тепер особливий день у їхній родині. День, коли їхні долі вперше перетнулися, щоб вивести обох на дорогу кохання та щастя.

КІНЕЦЬ.