Валентина побачила, що Генадій задрімав у кріслі біля телевізора. Нехай спить, він сьогодні напрацювався на городі, втомився. Відпочине, може хоч бурчати перестане, а то бубонить цілий вечір:

– Знову донька із зятем до свекрухи поїхали на вихідні! І онуків відвезли, я їх уже місяць напевно не бачив! Ну не хочуть до нас їздити, так і не треба, мені то й справи нема! А ти все одно скажи їм, Валю, що недобре так, батька з матір’ю забувати. Перед людьми соромно, до всіх приїхали, а до нас ні.

І що їм там у свекрухи,  медом намазано? І все їдуть та їдуть туди, прикро навіть! Для кого ми тут все влаштовували? Внукам батут купили, басейн надувний, ігри всякі є. А вони приїдуть на день, не встигнеш і подивитись на них та слова сказати.

І – вже назад поїхали. А туди на всі свята довгі їдуть, ніби там рідніше. Ти скажи їм Валя, ти ж там з Ганусею частенько шушукаєшся, та переписуєшся.

– Сам скажи чи напиши, бач секретаря собі знайшов, – Валя мила посуд і говорила голосніше, шум води заважав.

– Ти минулого разу на них посварився, що вони старі куртки розкидали, адже Павло нам весь город мотоблоком переорав. І в машині допоміг тобі зимові колеса на літні поміняти. І в сараї потім з тобою розбирався, та ще й яблуні обрізав. А ти вічно незадоволений, Генадій, не цінуєш ти їхню допомогу, адже діти стараються.

Та й онуки на велосипедах по бруді накаталися і біля сараю їх тимчасово лишили, бо кошенят дивитись побігли. А ти як на них бурчати став? Один раз вони за собою велосипеди не прибрали, ти їм не даси більше на них кататися. У сараї закриєш і не даси! Ось вони до свекрухи і поїхали, Поліна Іванівна одна живе, без чоловіка.

Вона завжди їм рада без пам’яті і нізащо їх не сварить. Що не зроблять – усьому рада. Ось вони там і себе господарями відчувають, паркан там новий поставили, який захотіли. Фарбують його, як хочуть, а свекруха їх тільки нахвалює, ось розумна жінка! Ганусі нашій свекруха млинці смажить, коли та виспиться, шкодує, що вони на тижні втомлюються на роботі та з дітьми. Вони вже виросли, дорослі стали, а ти все їх повчаєш, ну кому це сподобається!

– Ти що сама то так на мене сваришся, теж мені, найрозумніша знайшлася! – під ніс пробурчав Геннадій і від поганого настрою і від досади незабаром задрімав біля телевізора.

– Вода в мене шумить, ось тому й гнучно говорю! – Валентина домила посуд, зазирнула в кімнату і переконалася, що Генадій її не чує, задрімав нарешті.

Тоді вона взяла мобільний та доньці набрала,

– Ганусю, привіт, ну як ви там? Гарна погода? Картоплю вже Поліні Іванівні посадили? Ось ви молодці, працівники. А ввечері що робитимете? Шашлики смажити? А як діти? Ми з батьком за вами, та за онуками скучили вже, ви до нас приїхати то хоч збираєтесь? Що мовчиш, Гануся?

Ну ти хоч тату подзвони, поговори з ним, а то він мене звів своїм бурчанням. Ти ж знаєш, це він на словах сердитий, а так він за вас душу готовий віддати, сумує, та не зізнається, самому йому подзвонити гордість не дозволяє. Вважає, що коли він старший, так негоже йому просити, ну такий він у нас, сама знаєш. Так що, Ганно, подзвониш тату? Він зараз задрімав, ти йому краще хвилин через двадцять набери, гаразд? Ну цілую вас, Павлу та дітям привіт, та й Іванівній теж.

Валентина поклала мобільник і тихенько заглянула в кімнату, чи не чув Генадій, що вона доньці дзвонила.

Все життя вона між ними як бар’єр, бач, з характером обидва!

Генадій все ще дрімав, ну та хай відпочине, весь день він то дрова заготовляв, то ще щось робив, теж вже не хлопчик.

Валентина повернулася на кухню і дістала борошно, яйця та яблука. Треба по швидкому тісто замісити на пиріг, до чаю. І швидко і смачно. Валя замісила тісто. Яблука нарізала, от і духовка нагрілася. Поставила пиріг у духовку, скоро Генадій прокинеться чай питиме. Поки мила з-під тіста каструлю, Генадій з’явився. Порозовів, відпочив, і обличчя якесь дуже задоволене.

– А ти що, Валю, все тут тупцюєш? Допомогти тобі заварити чай? – і не втримався, видав свою радість. – Ось ти Валя з Ганусею переписуєшся, та зідзвонюєшся, та ніяк до пуття ні про що домовитися не можеш.

А вона мені зараз сама подзвонила мені, батькові своєму. Про здоров’я питала, про онуків розповіла. Сумує каже за нами, чуєш, Валю, сумує! Обіцяли наступними вихідними до нас тепер приїхати. Ось як! Хочуть щось зробити, на рибалку зі мною поїдуть, Павло гачки нові купив, та ще обіцяв привезти поршень до машини.

Та що я тобі говорю, це наші справи, чоловічі. Гарний у нас таки зять, і донька хороша, зателефонувала батькові і ми з ними одразу про все домовилися. Нічого ти, Валю, без мене не можеш, – завершив свою промову Геннадій, і задоволено посвистуючи, накинув куртку на плечі, і на вулицю вийшов на ганок подихати.

Валентина посміхнулася, руки рушником витерла та взяла мобільник. Написала повідомлення Ганусі: – Молодець, дочко, що батькові подзвонила, цілую, чекаємо на вас!

Потім перехрестилася, посміхнулася своїм думкам, дістала ароматний пиріг із духовки і гукнула чоловікові: – Генадій, пиріг готовий, йди чай пити!

– Іду, Валю, йду, вечір такий зоряний, теплий, думаю до вихідних кльов буде що треба! А це що, пиріг? І коли це ти встигла, Валю, кохана моя? Еххх, все ж таки добре, що ми не одні! Андрійко онук приїде – навчатиму його на турніку підтягуватися. Ех, чай смачний, а пиріг твій, Валю, краще за будь-який торт. І взагалі, ну і розумна ти в мене жінка, Валю, найкраще на білому світі!

КІНЕЦЬ.