Весілля в мого сина було невеселе, невістка вже чекала дитину. Олена сиділа якась задумана, пила лише сок, зі мною не говорила. Коли діти стали жити зі мною, я втомилася, бо всюди був бруд. Тоді син забрав дружину і вони з’їхали від мене. Але я в житті ніколи б і не подумала, що на старості років залишуся сама і буду сумувати за своєю невісткою, коли побачу її фото
Я, свого часу, зробила одну дуже суттєву помилку в своєму житті, а тепер навіть і гадки не маю, як її виправити, на жаль.
Розповім все, як є, можливо, хтось допоможе мені знайти вихід з ситуації, яка склалася у мене.
А вся справа в тому, що ще декілька місяців тому я дуже раділа тоді, думала, що все правильно зробила, а зараз лише пустка на душі залишилася, бо прийшло розуміння якесь.
Розумію вже добре, що в усьому винна сама, але не знаю, як зробити так, щоб син вибачив мене і ми стали жити знову однією дружною сім’єю.
Я маю єдиного сина, його звати Михайло, я розлучилася з його батьком дуже давно, коли йому всього було 3 роки.
Мій чоловік просто зустрів іншу і поїхав з нашого міста влаштовувати з нею своє життя.
А я зрозуміла, що тепер сама маю дбати про сина, адже від мене залежить його майбутнє.
Я дала синові гарну освіту сама, весь час лише для нього старалася, щоб йому добре жилося.
А згодом виявилося, що він одружується – дівчина та вже чекає дитину.
Я була, правду кажучи, цим дуже незадоволена, думаю мене можна зрозуміти: я покладала на нього великі надії, вони так мало знайомі, і раптом тут таке.
Явно дитина це не його, я була переконана тоді.
Але він впевнений був, що і є батьком, тому й створив з нею сім’ю.
Олена, моя невістка, була з звичайної небагатої родини, багатодітної сім’ї, вона не подобалася мені ще з першої зустрічі.
Хоча вона характер мала спокійний, але зовсім якась така мовчазна, ніколи не заговорить до мене сама, якась, наче, відлюдькувата трохи.
Сиділа з животиком на своєму скромному весіллі, пила один фруктовий сік, дивилася лише на підлогу.
Після одруження Михайло з Оленою пішли жити до її батьків, адже невістка відразу зрозуміла – я і справді не хотіла, не мала бажання, щоб було дві господині в будинку, тим більше за нею потрібен постійний догляд та допомога в усьому, бо вона чекає дитя.
Але десь всього через місяць, як тільки дитина народилася, Михайло відразу попросився жити до мене зі своєю сім’єю: у сватів моїх і без того велика сім’я, у них самих ще є малі діти, спати дитині Олега не дають.
Я погодилася, звісно, на прохання сина, адже вибору у мене іншого наче й не було, та й вже звикла, що Олена моя невістка, розуміла, що вже нічого не вдієш, час не повернеш назад.
Відколи діти переїхали жити до мене – такий почався безлад в будиночку, що й не передати, я зовсім не звикла до такого, все розкидано, дитя маленьке, а я люблю сама чистоту, люблю, щоб все завжди лежало на місцях.
Я цілий день працюю на роботі, приходжу ввечері додому, скрізь брудно, нічого не вимито, не випрано.
Такого в моїй квартирі ще ніколи не було, я не звикла до цього зовсім.
Спочатку я прибирала мовчки за усіма сама, потім стала висловлювати своє невдоволення Михайлу з Оленою.
Якось я повернулася з роботи і знову було не прибрано, м’яко кажучи, все валялося на пілозі, на столах, на тумбочках, ще й на роботі проблем було тоді чимало, настрою також не було зовсім.
Тоді я взяла всі брудні речі, які були розкидані по будинку, занесла їх молодим в їхню кімнату і стала говорити, щоб збирали свій одяг і шукали собі окреме житло.
Син намагався мене заспокоїти, щось пояснював, але мені все це просто набридло.
Тоді Михайло став телефонувати усім своїм рідним та знайомим, вони орендували там собі щось у якоїсь старенької бабусі, поїхали туди від мене вже на наступний день.
Спочатку я раділа дуже всьому, що залишилася одна, буде у мене тиша і чистота: відмила квартиру, повністю її провітрила, все було чистенько.
Потім гарненько виспалася за всі вихідні, добре відпочила.
Вирішила потім зателефонувати синові, дізнатися: як вони влаштувалися там – щоб помиритися, але в свою квартиру думала їх все одно не пускати, думала, хай краще там живуть, так буде спокійніше і краще для всіх.
Мій син не відповідав мені, Олена теж.
А вже через тиждень я сама подзвонила друзям Михайла, бо хотіла знати, як справи в нього.
Вони мені сухо сказали, що все у них нормально, через місяць переїдуть або в гуртожиток чи в окрему орендовану квартиру, та бабуся їм допомагає в усьому.
Минув ще місяць, син на мої дзвінки не відповідав і мені жодного разу не зателефонував.
Стала чекати я свого сина біля його роботи, зустріла, Михайло мені так само сухо повідомив, що все у них добре, щоб я не хвилювалася за них.
Після того ще один місяць швидко минув.
Мені стало так сумно одній.
А одного разу я зайшла до свого сина Михайла на сторінку в соціальній мережі, мені подруга підказала, і побачила там фото його сім’ї, де вони усі разом.
Вперше, за багато часу, побачила я свого маленького онука.
Живуть в якийсь дуже маленькій кімнаті, але такі вони всі трьох милі, щасливі, посміхаються, віє від них якимось спокоєм та теплом.
Я навіть за невісткою своєю Оленкою дуже скучила.
На фото була якраз їх сімейна вечеря: Михайло з Оленою їдять просту пісну гречку без нічого, а малюк з пляшкою молока, яблука маленькі на столі лежать якісь. декілька шматочків хліба і все.
Явно було видно мені, що в них грошей зараз немає.
Після того я сама стала писати синові – мовляв, можу грошима допомогти, і взагалі – вдома сумно одній, може вони забудуть образи і повернуться до мене, будемо жити разом вдома!
Просила його навіть пробачити мене, але марно, видно було, що син прочитав, але нічого не відповів.
Як же мені повернути до себе їх?
Я згодна і на бруд в будинку, і на крики малюка, тільки не на самотність!
Цілодобово тільки і думаю про своїх рідних і розумію, яку велику помилку вчинила!
Ну що мені зробити, щоб вони повернулися?
Зараз я сиджу одна в чистій квартирі, де ніхто мені не заважає, але якась пустка одна.
Діти мені пробачати не хочуть.
А що я можу зробити, поки не пізно, щоб зберегти родину свою?
КІНЕЦЬ.