Мало мені радості жити під одним дахом зі свекрухою, то тепер ще чоловік їй віддає всі гроші, бо, за його словами, “мама краще грошима розпорядиться”. Вона і розпоряджається, мені на свої потреби гроші випрошувати доводиться, а це так принизливо.

Після весілля ми з чоловіком жили на орендованій квартирі. Спочатку передбачалося, що чоловікові дістанеться квартира бабусі, але за місяць до нашого весілля його сестра порадувало сім’ю звісткою про свою вагітність і близьке одруження. Свекруха вирішила, що дочці квартира потрібніша, а чоловік сперечатися не став.

Зовиця розписалася за три тижні раніше за нас, і одразу ж перебралася з чоловіком в окрему квартиру. Я не стала нічого говорити з цього приводу, хоч було трохи прикро. Таке відчуття, що зовиця спеціально так поспішала, щоб нам квартира не дісталася.

Поки ми працювали, нам грошей вистачало, але тут завагітніла я. Я пішла на лікарняний, часто пролежуючи боки в лікарні. Грошей значно поменшало, а ось витрати зросли. Тоді чоловік вирішив, що треба цю проблему якось вирішувати.

І вирішив він її тим, що поки я вкотре лежала у лікарні, чоловік перевіз наші речі до своєї мами. З лікарні я одразу поїхала до домівки свекрухи. Мене такий розклад не порадував, а ще дуже образило, що чоловік прийняв таке рішення одноосібно, навіть не запитавши моєї думки щодо цього. Я йому про це сказала, але він відповів, що іншого варіанта ми все одно не мали.

Не можу сказати, що свекруха якось мене зачіпала. Просто вона робила все, щоб наголосити на моєму статусі гості в її будинку. До плити не підпускала, до прибирання теж, все під приводом турботи про моє здоров’я. Але на її обличчі великими літерами було написано, що вона тут господиня, а мені треба сісти у куточок і мовчати.

Частину зарплати чоловік віддавав мамі на господарство, решту віддавав мені, залишивши собі трохи на особисті потреби. Я купувала вітаміни, одяг нам за потреби, дещо з продуктів. Сама я працювала уривками, і своя зарплата в мене була дуже скромною. Але ми нормально справлялися.

Свекруха не втрачала можливості прокоментувати мої покупки. Молоко завжди було не тієї марки, хоча мені воно подобалося, йогурти не ті, фрукти теж, м’ясо я взагалі вибирати не вмію, а на одяг витрачаю неймовірно багато, можна одягтися набагато бюджетніше.

Все говорилося без скандалів, але робилося це постійно і при чоловіку. У результаті вона змогла вкласти в голову синові, що його я не вмію розпоряджатися грошима. Чоловік став віддавати всю зарплату мамі, йому самому гроші були майже не потрібні. На роботу його возив автобус від заводу, обід йому збирала мама з собою, шкідливих звичок у чоловіка не було. Для чого йому гроші?

Мене не влаштовувало те, що всі фінанси зосередилися в руках свекрухи. Я пробувала з чоловіком на цю тему розмовляти, але він не розумів, що мене не влаштовує.

– Мама веде весь побут, вона готує, купує продукти, логічно, що в неї й усі гроші. Вона ними краще розпорядиться. А тобі якщо щось потрібно, то ти їй просто скажи, вона тобі виділить потрібну суму.

Мене обурювало від думок, що я повинна випрошувати гроші у свекрухи. А доводилося саме випрошувати, бо мама чоловіка все знала краще. Наприклад, який одяг мені потрібний, а який ні.

– От скажи, навіщо витрачати гроші на чергову шмотку? Ти зараз будеш поправлятися, вона стане тобі мала. І куди тобі ходити? На роботу ти майже не ходиш, а до лікарні в старому можна сходити.

Ні, давай ти не будеш марнувати гроші, адже вам відкладати треба – дитина скоро народиться, та й не століття ж вам зі мною жити, – відповідала свекруха на моє прохання виділити мені грошей на нову кофту.

Я не шопоголік, тому речі купую лише за необхідності. Зараз ця необхідність є – мої старі речі на мене вже не налазять, а те, що налазить, має затрапезний вигляд і таке я вважаю за прийнятне тільки вдома носити. Те саме відбувається і з косметикою. Свекруха вважає, що мені не треба фарбуватися, бо я виношую дитину.

У такий же спосіб було виключено перукарню, адже стригтися під час вагітності – погана прикмета. А нещодавно мені було сказано, що платне УЗД це примха, його можна чудово зробити в поліклініці.

Звичайно можна. Тільки для цього треба записатися мало не за місяць, а потім ще й відсидіти кілометрову чергу, бо по часу у нас у безкоштовних лікарнях не приймають. Ти можеш бути записана на восьму ранку, а потрапити тільки о десятій на прийом.

Тут навіть проблема не в грошах, яких чоловікові та його мамі шкода витратити на мене та майбутню дитину. Тут ставлення взагалі мене дуже напружує. Це я зараз ще хоч якісь свої гроші маю, а потім що буде, коли я не працюватиму? Постійно на уклін до свекрухи ходити чи у своїх батьків клянчити? А навіщо я взагалі заміж тоді виходила?

КІНЕЦЬ.