Марина йшла додому з роботи, як раптом біля підʼїзду побачила сусідку, Тамару Іванівну.

Вона також її помітила і ще здалеку єлейним голоском почала:

-Мариночко, дівчинко, як я тобі співчуваю…

Марина трохи напружилася – ніяких приводів для співчуття вона щось не пригадувала.

-Ти тільки не нервуйся! – продовжила сусідка, але після цих слів Марина і справді почала нервувати.

-Та що ж таке могло статися… – подумала вона.

-Твій Сергійко ж, поки ти на роботі дівок додому водить! – сказала Тамара Іванівна.

-І щотижня різних! Ох і гуляка він у тебе…

Марина так і застигла на місці.

Вона в житті б не подумала, що її чоловік, який працює в школі вчителем, і взагалі дуже спокійний, їй зраджує. Тим більше з кількома жінками одразу!

-Дякую, Тамара Іванівна за пильність, – розсіяно подякувала вона сусідці і увійшла до під’їзду.

Чоловік дійсно частіше за неї був вдома, робочий розпорядок дозволяв йому лише кілька годин проводити в школі, а решту часу, як він сам і казав, Сергій «шукав себе».

Марині ці безглузді пошуки невідомо чого не подобалися, але вона намагалася через це не сперечатися.

Грошей він приносив у дім достатньо, хоч і небагато, а робота при цьому була не дуже важка.

От і зараз він сидів на дивані за комп’ютером і щось уважно вивчав на екрані.

Побачивши дружину в дверях кімнати, швидко закрив ноутбук.

-Як день минув? – запитала його Марина.

-Ну так, як завжди… – не став нічого розповідати чоловік.

Марина згадала, що Сергій уже давно не готував вечерю – казав все, що дуже зайнятий…

Її сумніви все більше посилювалися…

Наступного дня Марина не витримала і сказала:

-Сергію, чим ти весь час зайнятий? В тебе що хтось є?

Марина з надією дивилася на чоловіка і вже готова була розплакатись…

Сергій спочатку насупився, потім пробурчав:

-Ну от нічого не вийшло…
-Що не вийшло?! Не вийшло приховати від мене своїх дівок? Так?! – Марина вже починала кричати.

Але чоловік раптом розсміявся і запитав:

-Це тобі Тамара Іванівна розповіла? Уважна наша… Краще б вона така пильна була, коли у сусідам з квартиру затопила…

Щось далі бурмочучи чоловік поліз у шафу і дістав звідти невелику оксамитову коробочку.

-З Днем народження, кохана! – він простягнув коробочку Марині.

-От і доводиться тепер заздалегідь вітати. Я ж тобі цього року захотів на тридцять років щось серйозне подарувати. Довелося підробіток брати додому, студенток з математики підтягувати…

Марина відкрила коробочку і побачила гарні золоті сережки.

-Боже, вони ж шалено дорогі! – подумала вона.

-Заздалегідь вітати – погана прикмета! – радісно посміхнулась чоловіку.

А потім додала:

-Мабуть, привітаю завтра Тамару Іванівну з днем ​​народження. Теж на тиждень раніше…