Відносини в житті людини в основному закладаються у дітях на основі прикладів стосунків їхніх батьків.

Я одна виховувала двох синів. Вирішила завести собі друга, який клявся у коханні та дітей водив у парк.

Наче все добре. Але мені було не до вподоби, що він їх намагався виховати під свій лад.

Чому вони не галасливі, чому не хуліганять, це ж хлопці?

Я поїхала до іншого міста і його не захотіла бачити.

Більше я не хотіла випробовувати долю, бо чи буде у мене справжній друг, це ще питання, а синів можу втратити. 

Сини виросли. Ходили у секції різні, не по одному диплому мають.

Закохалися. Одружилися. Ось тут я зіткнулася з невластивою проблемою для нас.

У нас було прийнято так: своє невдоволення повинні висловити за круглим столом, не кричати, не скандалити, про образи не говоритиму.

Одружилися вони з жінками з любові, було в них своє гніздечко.

У старшого сина дружина була незадоволена, що він дуже добрий, відкритий.

У молодшого сина дружина могла мені дзвонити в будь-який час ночі і кричати в слухавку: «ви виховали в тиші сина, з ним навіть посваритися не можна».

Настав час, і вони розійшлися, дочка між мамою та татом.

Думаю, діти чужі чи рідні – все це ні про що. Внуками я займалася стільки, скільки вимагали невістки. Нині я їх бачу рідко.

Я у віці, а невістки всі права качають і не дозволяють їм спілкуватися зі мною.

КІНЕЦЬ.