У мене завжди були досить непрості стосунки із мамою. Не можу назвати її поганою матір’ю, вона робила для нас із братом усе і багато працювала. Ось тільки поняття материнства вона мала своєрідне. Справа в тому, що мама не любила особливо сюсюкатися з нами чи поратися. Ми виховувалися дуже самостійними.

Можливо, так було через постійну нестачу часу. Не знаю, та й зараз це вже не має значення. Як би там не було, а мати дала нам все, що могла і ми їй дуже вдячні за це.

Тільки ось мені здається, що ми дуже далекі одне від одного, чи що. Ну, загалом, немає у нас того самого контакту матері та доньки. Навіть зараз, коли я сама мама, ми не стали ближчими. Моя мати не розуміє, що я потребую її допомоги та підтримки. А мені це так потрібно! Я була б просто щасливою, якби вона приділяла мені хоч трохи часу! Буквально кілька годин на тиждень зробили б моє життя легшим.

У мене маленькі діти та я багато сил витрачаю на домашній клопіт. Допомоги в мене немає. Але скільки разів я не просила свою матір, вона ніколи не погоджувалася виручити мене. Ні по дому, ні з дітьми посидіти. Завжди одна і та сама відповідь, мовляв, я ж якось ростила дітей без чоловіка, і ти впораєшся. Тим більше, що чоловік є.

Загалом моя мати не надає мені жодної підтримки. Я не знаю чому. Невже ми так віддалилися, що не можемо приходити на допомогу у потрібні моменти? Чи це такі методи виховання? Чи може вона ділиться зі мною досвідом? Уся ця ситуація мене дуже ображає. Адже вона моя мати, і як ніхто повинна розуміти, як мені буває важко.

Чому вона так поводиться? Як не подзвоню їй, у неї завжди купа справ і мало часу. У той же час вона знаходить час на побачення з чоловіками. Так, моя мати активно намагається влаштувати своє особисте життя. У цьому з неї потрібно брати приклад. Ось тільки на рідну дочку та онуків, цього самого часу не залишається. А нам так хотілося б уваги бабусі.

Якось, коли я в черговий раз отримала відмову у наданні допомоги, ми трохи поскандалили. Я не стрималася і сказала, що вона ходить на побачення замість посидіти з онуками. На що отримала відповідь, що вона компенсує молодість. Робота і турбота про нас не дали їй мати відносини. І тепер, коли діти виросли, вона вирішила проводити час так, як хоче.

Я це все розумію, людині хочеться пожити на своє задоволення. Але як рідні? Вона віддала їм все і тепер нічого не винна, чи як? Онуки менш важливі, ніж чоловіки? А особисте щастя важливіше за сім’ю? Не розумію цього, і все. Як можна бути такою егоїсткою?

Я дуже хочу налагодити контакт із матір’ю. Я хотіла б, щоб вона була присутня в нашому житті. Тільки як це зробити? Як нагадати їй про те, що окрім чоловіків є ще діти та онуки? Або відстати від неї та дати влаштувати особисте життя?

КІНЕЦЬ.