Зіна дуже заслабла, приїхала швидка.

Після того, як не стало її чоловіка, почав скакати тиск.

Тепер тільки пігулки пити і не хвилюватися. Жити можна довго і щасливо. Тільки з другим не дуже виходило. Посварилася з рідним сином.

Зіна вийшла заміж за Олексія. Він уже був розлучений і мав трирічного сина. Андрій часто в них бував. Зінаїда дуже привʼязалась до нього.

Та й Андрій теж полюбив її. Через рік у них із Олексієм народився спільний син Олег.

Колишня дружина вже зрозуміла, що не повернути їй чоловіка, хоч спроби були регулярними. Вирішила діяти інакше.

Вона раптом вирішила поїхати, а дитину залишити на батька. Якраз у той момент, коли Зіну виписували з пологового. Розрахунок був на те, що вони посваряться через дітей і Олексій до неї повернеться.

Але Олексій до неї не повернувся. Та й пішов він від неї набагато раніше, аніж познайомився із Зіною. Відразу їй сказав, що був одружений і є дитина.

Зіну це не відлякало. І ось у них родина справжня. Колишня з’явилася лише за п’ять років. Хотіла забрати сина, але передумала. Андрію було вже дев’ять років і він дивився на неї як на чужу. Зв’язуватися з проблемами перехідного віку не входило до її планів. Вона щойно розлучилася вдруге, і треба було знову влаштовувати своє життя. Потім вона з’являлася ще кілька разів. Просто хотіла зустрічі, але син уже сам не йшов на контакт. Мамою для нього стала Зіна.

Олексій добре заробляв. Сім’я купила велику квартиру. Сини росли, стали дорослими. Батько допоміг їм із квартирами, точніше дав грошей на перший внесок. Працюють. Все було добре, чекали онуків.

От тільки Олексія раптово не стало. Їхав машиною і опинився на узбіччі…

Здавалося, що для Зіни все розвалилося. Вона навіть у квартирі, де вони прожили багато років, не могла довго бути.

Все нагадувало їй про чоловіка. Його улюблене крісло. А як він любив сидіти на балконі? Його улюблена чашка. Кожна дрібниця нагадувала минуле.

Зіна вирішила продати квартиру і купити меншу. Діти мають свої, хоч і в кредитах. А їй величезна квартира у центрі нідочого.

Вона вже вступила у спадок. Діти погодились із продажем. Їм також гроші не завадять. Квартира дорога. По четвертій частині належить синам, а половина квартири тепер на одній Зіні. Рік тому вони написали з Олексієм заповіт на свою частку один на одного.

Начебто все добре, за законом. Та й матері квартиру треба купувати нову. Тільки Олег вирішив, що мати винна йому третину всіх грошей. Їх троє, значить і ділити на трьох…

Зіна довго думала, але ціни на нерухомість були не малі.

Переїжджати з центру міста вона не хотіла. Скоро онуки підуть, хотілося бути поближче до них. Не хотіла й із сином сваритися. Та й робота тут, до пенсії ще дожити треба.

Думала думала і додумалася он до тиску…

…Зіна лежала в палаті, коли відчинилися двері і на порозі зʼявився Олег.

– Ой синку, – ахнула Зіна. – Я тут заслабла трохи…

Олег якось дивно зиркнув на матір і став біля ліжка. Зіна помітила, що він їй нічого не приніс…

– Мамо, я до тебе маю дуже важливе питання, – нарешті почав молодик. – Я бачу що ти слаба… Тож хотів запитати – а ти заповіт написала? Мало що там може бути. Я ж тобі рідний! А Андрію і так вистачить. Він тобі ніхто!

Зіна оторопіла від почутого. Вона не вірила своїм вухам…

– Для мене ви обоє рідні, – нарешті сказала вона.

– Та певно, мамо. Він має свою матір.

– Та яка вона мати? Він її навіть не визнає. Я мати.

– Ти тут полеж, подумай. Хто тобі рідніший. Ти і так грошей отримала більше.

– Так все тобі й дістанеться без заповіту…

– Ні. Так надійніше буде. А краще взагалі дарчу пиши.

Сльоза у матері потекла по щоці. Адже й не стара ще. Заповіт, дарча… Вона ще ж тільки купила квартиру. Тільки речі перевезли. Спеціально знайшла приблизно посередині між синами.

Як він тільки додумався до такого. Сусідки по палаті її заспокоювали, тільки материнське серце не знало, як вчинити…

– А нічого не роби. Без заповіту добре. А дарчу не роби. Не можна, без усього залишишся. Встигнеш ще. Ти ж не стара ще. Подивися на себе. У тебе навіть онуків ще нема.

Поки розмовляли, прийшов Андрій.

– Мамо, чому ти не подзвонила одразу. Мені Микола сказав, що тебе привезли. Він на швидкій був, мій однокласник.

– Так недобре мені було. Я Олегу повідомила, сказала і тобі сказати.

– Зрозуміло. Ось тобі тут Ганнуся зібрала… Ти скажи, що ще треба, вона завтра вранці принесе. А я тільки ввечері забіжу. Ти одужуй. Онук у тебе скоро буде. Так. Ключі від квартири із собою у тебе?

– Ну а де їм бути? А тобі навіщо?

– Мамо. Ми ж ремонт збиралися робити. Забула? Поки ти тут відпочиваєш, лікуєшся, ми зробимо.

– Забула. Ти Олегу зателефонуй, хай допоможе.

– Та він відмовився. Ніколи йому. Ми самі.

– Та й ти не роби. Сама я якось, – сумно сказала Зіна.

– Мамо. Що це за настрій?

– Та нічого…

– А тобі теж спадок спокою не дає? – втрутилася сусідка по палаті.

– Який спадок?

– Ну як який, квартира вашої матері.

– А навіщо вона мені? Я вже своє дістав. Іпотеку закрив. Та й не моя це квартира, не мені розпоряджатися. А-а-а… Олег був. Ну, йому завжди мало. Він і на ремонт мамі… Гаразд, не говоритиму.

– Пробач, Андрію, я вже думала, що ти теж за спадщиною, – Зіна заплакала.

– Мамо, тобі не можна переживати. Все, перестань. Мені нічого не треба. Тільки, щоб ти була здорова. Ти найдорожче, що я маю. Ти й Ганнуся.

Олег знову приїхав до лікарні з тією самою пропозицією.

Мати відповіла відмовою. Син образився і більше не з’являвся. Матір з лікарні забирав Андрій. Він привіз її до вже відремонтованої квартири.

– Ми тут трохи погосподарювали. Меблі переставили, фіранки почепили. Якщо щось не сподобатися, кажи.

– Все добре. Тільки пригостити вас нема чим. В магазин треба сходити.

– Є. Все є, відкрий холодильник.

– Ой. Торт мій улюблений. Навіщо так багато. Дякую, синку! Дякую, Ганнусю!

– П’ємо чай і додому. Мамі відпочити треба. Та й нам працювати. Завтра приїдемо.

Андрій часто приїжджав. Олег довго ображався на матір, але поступово все забулося.

Зінаїда вийшла на пенсію, продовжує працювати. Онуки тішать. По лікарнях лежати ніколи.

Тільки от заповіт вона написала. Для неї сини обидва рідні. Тому й поділила між ними порівну…