– Уявляєш, що він мені запропонував? Мені здається, я в ньому помилилася. Мені здавалося, що наш начальник романтик. Я тому в нього і закохалася, він незвичайний і розумний, дорослий…

А тепер навіть не знаю, мало того, що Петро раптом відмовився влаштовувати весілля в екзотичному місці, хоч ми з ним разом мріяли про це.

Сказав, що мрії мріями, але ми дорослі люди і треба жити в реальному світі.

Так тепер виявилося, що в нього мати заслабла і він хоче, щоб я з нею сиділа!

Я йому запропонувала доглядальницю найняти, а він мені:

– Мама не любить чужих у домі, а до тебе Ганнусю, вона дуже добре ставиться!

Добре ставиться?! Ні, моя майбутня свекруха мила бабуся, але…

Я що схожа на доглядальницю, Валю? Я маю хорошу високооплачувану роботу, у мене взагалі немає часу на всілякі нісенітниці!

…Місяць тому Ганна переїхала до Петра Марковича в його шикарну квартиру. Її батьки були збентежені – дочка заміж зібралася за такого дорослого, ледь не їхнього ровесника.

Петро Маркович людина звісно шанована, але він набагато старший за Ганну, це ж просто безумство!

– Мамо, тату, та зрозумійте ви, мені з однолітками нецікаво, у них одні нісенітниці в голові, – переконувала батьків Ганна. – А Петро будь якому молодому фору дасть. Він спортивний, підтягнутий, та в нього всі дівчата в офісі були закохані. І мені по роботі допомагає, мені всі вже заздрять.

Батьки довго опиралися, але Ганна їх переконала.

– Може й справді це її доля? – вирішили вони.

Петро Маркович чоловік солідний, порядний, з життєвим досвідом. Був одружений, розлучений, дітей не було… Йому можна дочку довірити. Та й Ганна схоже і справді любить його…

Ганна була щаслива і майже одразу переїхала до Петра.

Мама Петра, майбутня свекруха Ганни, жила на тому ж поверсі в окремій квартирі.

Олені Степанівні сподобалася розумна Ганна. Молода правда дуже, але це швидко минає.

А так – дівчинка з хорошої сім’ї, інтереси у Ганни з Петриком спільні – це хороша основа для міцної родини.

І взагалі – Ганнуся народить Петрику спадкоємця, у нього нарешті буде справжня родина. Та й до старості Петрик один не залишиться. А то минулий шлюб у нього не склався…

…З Петром Ганна сваритися не хотіла, тому все-таки пообіцяла доглядати Олену Степанівну. Тим більше, що Петро зібрався у відрядження на два дні в інше місто.

– Мамі наче краще, та й Ганнуся поруч буде, добре, що квартири на одному сходовому майданчику, – вирішив чоловік.

Вдень Ганна зайшла до Олени Степанівни, ліки їй дала, вечерею нагодувала.

Пообіцяла ввечері зайти, хоча насправді схоже їй не так вже й недобре було.

На вечір Ганна з подругою домовилася зустрітися – не сидіти ж удома одній?!

Валя прийшла в кафе не одна, а з хлопцями-колегами. Андрій – її хлопець, а Ігор отримав підвищення, тож запропонував трохи відзначити.

– Валю, ну ти даєш, я з тобою хотіла побалакати, бо якось незручно виходить… Петро Маркович поїхав у відрядження, а я одразу з друзями гуляти побігла.

– Та годі тобі, Ганно, Маркович свій мужик, він нас усіх знає, працюємо разом, облиш, Ганнусю!

В результаті Андрій та Ігор її переконали.

І справді, вона ж не збирається бути самітницею?

У кафе вони до опівночі гульбанили. Ігор про свої плани розповідав, Валя з Андрієм веселилися й танцювали.

Ігор запросив Ганну, і вона не відмовилася.

Ну а що такого, хіба їй не можна просто потанцювати?!

Танцюй поки молодий!

Час швидко пролетів, Ігор запропонував Ганну додому провести. Дорогою вони весело балакали, перебиваючи один одного. Ганна була рада, що пішла, вона виявляється скучила за однолітками.

І раптом Ганна згадала – вона ж обіцяла до Олени Степанівни ввечері зайти.

Хоча чого хвилюватися, вона швидше за все спить, а що їй робити. Інакше напевно зателефонувала б, майбутня свекруха відчувається з характером і себе любить.

Ганна вирішила про всяк випадок перевірити свій телефон.

Вона глянула на екран і очам своїм не повірила! Там була купа пропущених від Олени Степанівни.

– Я ж на беззвучний в кафе поставила! – ахнула Ганна.

Ігор хотів ще щось веселе розповісти, але Ганна побігла у свій під’їзд.

– Все, Ігорю, бувай, у мене справи!

Вона піднялася на поверх і припала до дверей Олени Степанівни…

– Тихо ніби, – подумала дівчина. – Швидше за все, у неї все гаразд, просто капризи старечі… Вранці я до неї зайду і все розпитаю…

Ганна тихо відчинила двері своєї квартири і пішла спати.

– Як же ж я втомилася, а завтра треба ще на роботу в обід, – думала вона засинаючи. – А Ігор цей смішний, жартує, а очі серйозні… Господи, про що я думаю?! Ну до чого тут Ігор, якщо я заміж скоро за Петра виходжу!

…Ганна прокинулась рано. Вона дуже добре виспалась.

Дівчина швидко вдягнулася і поснідала. Через дві години, весело мугикаючи якусь пісеньку, Ганна пішла у сусідню квартиру – провідати майбутню свекруху.

Ганна відкрила двері запасними ключами. В квартирі було якось напрочуд тихо.

– Дивно, десята година, а Олена Степанівна ще спить, – подумала Ганна і їй стало якось не по собі.

Вона зайшла в кімнату майбутньої свекрухи і підійшла до ліжка.

Ганна хотіла торкнутися її за руку, як раптом із суміжної кімнати вийшла якась жінка!

Ганна глянула на неї й оторопіла від несподіванки.

– Ви хто?! – тільки й вигукнула вона.

– Тихо, Олена Степанівна ще спить, швидка двічі була, а я… Колишня дружина Петра Марковича, Віра Олексіївна. Ви, мабуть, Ганна? Олена Степанівна вам учора дзвонила, їй недобре було, вона запереживала. А потім від безвиході мені набрала по старій пам’яті. Ви не переживайте, Ганно, тепер уже все гаразд.

І Віра втомлено посміхнулася.

– Ви не засмучуйтесь, все гаразд…

Ганна вийшла з квартири в якомусь сумʼятті… Чи правильно вона вчиняє? Всі ці люди навколо, якісь чужі, і їй тепер треба з ними жити?

– Петре, нам треба терміново поговорити, – Ганна два дні собі місця не знаходила за відсутності коханого.

Як тільки Петро Маркович повернувся з відрядження, вона нарешті наважилася.

– Петре, мені здається, ми робимо помилку. Ти мені милий, але я… Напевно не люблю тебе, вибач, але краще зараз, аніж потім. Не знаю, як тобі це пояснити, ти дуже розумний, ти приголомшливий, ти найкращий… А я звичайна, і я не зможу стати тобі хорошою дружиною…

Петро Маркович і сам відчував, що Ганна надто молода для нього, але відганяв від себе ці думки. Він нічого не відповів…

– Ганно, я до мами зайду, як вона там? Давай потім поговоримо, гаразд?

Олена Степанівна радісно зустріла сина. Він зрадів.

– Мамо, я дивлюсь тобі краще? Хороша Ганнуся доглядальниця, так? – пожартував Петро.

– Ганнуся чудова дівчинка, Петре, але хочу тобі сказати, хоч ти і мій улюблений, молодий і симпатичний син, але думаю Ганнуся для тебе надто молода. А мене, до речі, відвідувала краща доглядальниця…

– Мамо, та ви що, всі змовилися?! – хотів насваритися Петро. – І взагалі, яка ще доглядальниця краща?!

– Це я теж пожартувала, – засміялася Олена Степанівна. – Не повіриш, Віра мене відвідувала. І мені стало так шкода, що ви розлучилися тоді, це була найбільша дурість у твоєму житті. І знаєш, мені здається Віра досі любить тебе, інакше вона до мене не приїхала б. Та й ти як не намагався, так і не зміг її забути, адже так, ти хоч мені зізнайся?

– Мамо!

– Що мамо?! Синку, подумай гарненько. Не завжди треба починати все з нуля. Ви з Вірою обірвали стосунки, не прожили своє кохання, я її побачила – і все зрозуміла. Подумай!

…Петро Маркович і Ганна розлучилися.

Петро зустрівся з Вірою, щоб подякувати їй за допомогу мамі і… Хоча ні, це він брехав собі, він міг подякувати їй і по телефону. Просто він зрозумів, що дуже хоче її побачити…

І що дивно, Петро Маркович думав, що поряд з Ганною і він стає молодшим.

Але навпаки відчував себе поруч із нею мало не старим.

А побачивши Віру Петро відчув щемливу ніжність – як же ж він, виявляється, сумував за нею. І які вони ще молоді!

Через рік у Віри й Петра народилася дівчинка – видно й справді все вони правильно зробили…

Олена Степанівна була щасливою.

…Ганна зустрічалася з Ігорем, але думки про заміжжя поки що відкладала. До чого так поспішати – на все свій час.

Будь яка наречена для свого нареченого народжується. А не зі своєю людиною жити – життя своє занапастити…

КІНЕЦЬ.