– Якось простенько тут все. Ти помітив, та й аромат під’їзді не найкращий, – сказала Інна, скривившись.

-Ну це ж старий будинок. Комунікації усі старі. Натомість ніхто нам не заважатиме, – зауважив Євген.

-А це твоя квартира, сподіваюся? – Запитала Інна

-Ні, це мамина квартира. Їй від бабусі дісталася.

Інна кивнула розчаровано і замислилась. Їм треба було тут жити.

-Кухня маленька, не розвернутися, балкон маленький. І шпалери доісторичні. Все старе, все треба міняти. Невже вам важко було поміняти шпалери?

-Бабусі подобалися саме такі. Ну можна поки косметичний ремонт зробити, шпалери переклеїти такі, які тобі подобаються.

-Які мені подобаються. Мені тут не подобається. Тут усе треба переробити. Стільки роботи доведеться зробити.

Ця бабусина квартира надалі виявилася для молодих справжнім випробуванням та зіграла у їхній долі чималу роль.

*********************************************

Євген та Інна вирішили одружитися, хоча вони недовго зустрічалися. Кохання поспішало, їм хотілося бути разом. Молоді, сповнені сил, вони обидва вивчилися нещодавно, працювали.

І Інна, і Євген були єдиними дітьми в сім’ях і, звичайно, батьки душі в них не чули. Але Євгена батько завжди намагався виховувати строго і дружині вселяв те саме. Все переживав, що з нього виросте мамин синочок, намагався не балувати його. Здається, син виправдав надії батьків. Навчався добре, вступив на бюджетний.

І зараз, коли син вирішив одружитися, батькові хотілося сповна показати синові своє батьківське кохання. Адже він завжди був такий суворий з ним.

Молоді грошей на весілля не мали. Вони хотіли просто відзначити у вузькому колі. Але батьки захотіли саме весілля, щоб усе як у людей.

Батьки Євгена були не багатими , але накопичення деякі в них були.

Коли батьки нареченої прийшли знайомитися і заразом обговорити про витрати на весілля, батьки Євгена швидко зрозуміли, що їм доведеться самим оплачувати весілля.

– Наша красуня і розумниця, яких пошукати ще треба, – заявила з гордістю мати нареченої. Ми й так у дочку багато вклали, вивчили. Багато хто не проти був бачити Інну як наречену.

Так вона натякнула, що наречених у нї було хоч відбавляй.

-Були відомі та багаті, а Інна ось обрала Євгена, – продовжила вона з якимось сумом. І, здається, навіть хотіла перерахувати цих численних наречених, але батько Інни глянув на неї суворо і вона замовкла.

Виявилося, що батьки Інни також далеко не олігархи.

– Ми самі люди прості, – заявила мати Інни. Але завжди хотіли дочці кращого життя, ніж жили самі. А що ? Це нормально для батьків, які дуже люблять свою дитину. Ми багато коштів витратили, щоб наша дочка здобула хорошу освіту, нічого для неї не шкодували. А зараз у нас з грошима туго, якось ми не думали, що доведеться ще витрачатися і на весілля.

-Добре, я візьму на себе витрати на весілля, але в розумних межах, – сказав батько Євгена.

-Але нас турбує все. Наприклад, де молоді житимуть?, – одразу продовжила мати Інни

Тут мати Євгена і запропонувала молодим ключі від квартири бабусі.

-Ось вам ключі. Живіть. Молоді мають жити окремо. Щоб ми старі не заважали, – спробувала вона жартувати.

Батьки Євгена виявилися людьми інтелігентними та стриманішими, ніж батьки Інни.

Батько Євгена промовчав, хоча було видно, що він був трохи збентежений.

-Ні, ти бачила? – сказав він дружині, коли гості пішли.

А наш Євген значить нікому непотрібний, негарний і старий. Так це розуміти?

-Ну та гаразд, аби вони були щасливі і любили один одного. Для кожного його дитина найкраща, – зауважила мати Євгена

Ну взагалі вони вже не діти. Дещо й самі повинні вирішити, коли вирішили одружитися.

Але на цій зустрічі нічого конкретного щодо весілля так і не вирішили. Єдине, батьки Інни озвучили кількість передбачуваних гостей з їхнього боку, яка виявилася просто великою. Батьків Євгена це шокувало, оскільки їм доведеться платити.

-А що, дочка у нас одна єдина, – сказала мати Інни. – Та й щоб перед родичами не було соромно.

************************************************** *

Молоді почали жити в бабусиній квартирі.

– Як добре. Ми одні і ніхто нам не заважає, – сказав Євген, обійнявши Інну, коли вони увійшли до квартири

Але це “добре” продовжилося зовсім недовго.

Мати Інни постійно дзвонила, а то й приходила до них і вчила дочку, як поводитися з майбутнім чоловіком:

-Просити все треба до весілля, інакше потім нічого не вийде. Нехай звикає одразу, що треба старатися для дружинв, для сім’ї. Треба чоловіка налаштовувати, – говорила вона повчально.

Звісно, свати мене здивували. Я думала, що квартира на Євгена записана, а воно ось що. Що ж їм для єдиного сина шкода якусь стареньку квартирку? Що ж буде, коли ти дитину народиш, люба моя?

А якщо раптом розлучитесь? Залишишся з дитиною і без нічого.

-Ну мамо, – намагалася заперечити Інна.

-Не мамкай, я краще знаю! Мама твоя, життя прожила.

Але незважаючи на це, молоді потихеньку стали облаштовуватися і навіть купили шпалери. З метою економії вирішили поклеїти їх самі.

Мати Інни тут як тут.

-І навіщо поспішати вкладатися в цю квартиру, вам що гроші нікуди подіти?, – сказала вона, коли Євген вийшов у магазин за хлібом. Краще на подорож витратитись. Треба подивитися світ, поки молоді.

Ох, Інно Інно, даремно ти відмовила Олегу, – продовжила мати. Зовсім іншим було б твоє життя зараз. До речі, бачила його нещодавно, ще не одружений. Запитував про тебе. У нього така машина, дорожча за дві такі квартири. Подумай…

-Мамо, перестань. Я кохаю Євгена.

-Кохання не буде вічним, доню, і ним ситий не будеш. Зовсім для іншого життя я ростила тебе.

Отак мати Інни турбувалася про доньку, що вже ночей не спала. Наче вона виходила заміж, а не дочка. Все переживала помилитися та продешевити. Їй здавалося, що все ще можна виправити.

І начебто її слова потихеньку почали діяти на Інну.

-Не думала я, що витиму своє сімейне гніздечко в якихось “нетрях”, – сказала Інна Євгену, коли вони потихеньку у чергові вихідні почали клеїти шпалери. – Можна було винайняти квартиру в нормальному будинку з нормальним ремонтом.

-На весілля скільки потрібно грошей, ти хоч уявляєш? Ну, немає у нас зараз таких грошей. Адже тільки працювати почали обоє, – зауважив Євген

-Ні, не уявляю. Але ж твої батьки взяли витрати на себе.

-Взяли, але давай ми нахабніти не будемо. Їм і так важко.

-Не хочу я жити в цій квартирі, – буркнула Інна. – І не хочу шпалери клеїти. Все одно квартира не наша. Хай хоч згодом перепишуть квартиру на нас. Потрібно ж нам з чогось починати своє життя.

Слово за слово. Так вони посварилися вперше.

Інна висловила Євгену все, що вона думає про його батьків (вірніше те, що думає її мати про батьків Євгена) без прикрас.

Євген теж у боргу не залишився. Досі він був стриманий, але образа та розчарування зробили своє і він висловив усе, що думає про її матір. Що вся сім’я у них виявилася меркантильною, та Інна у тому числі.

-А як же щодо “в багатстві та бідності”,? – запитав він. – Якщо не любиш, то  скажи. Із цього треба було й починати. Ми ще не одружені, а вже які умови та запити. Що ж буде згодом? Якщо так, то я теж був закоханий у тебе не таку. Тоді навіщо ми все це затіяли?

– Ах так. Це ти мене не любиш, і нічого не хочеш для мене зробити, а тепер і одружитися передумав? – Сказала Інна, гучно закрила двері і пішла.

************************************************** **

Тим часом мати Інни вела переговори з батьками Євгена. Все було не так. То ресторан, який вибрали був дешевий, то страви надто прості, відверто соромила тих за економію.

Батько Євгена був вже на межі й готовий був відправити її подалі, але він мовчав. Заради сина доведеться, – думав він.

Але коли Інна повернулася назад до батьківського будинку, все стихло.

-Все, припиняй, ми вже не одружуємося, весілля не буде. Вітаю, мамо, ти досягла свого. Ми посварилися. Євген тепер не одружується зі мною. – Заявила Інна і заплакала.

– Хто ж знає, може і на краще все, що так сталося. Значить не доля, – відповіла мати. Знайдуться і краще за твого Євгена. Знайшла через що плакати.

Приблизно те саме сказали й батьки Євгена, дізнавшись, що молоді посварилися.

-Та за тебе будь-яка піде. Та в тебе таких.. Ти он у нас який, – заспокоювали вони сина.

Минали дні. А Інна все переживала та часто плакала. Мати намагалася розбурхати дочку, але вона ні в яку.

Євген теж переживав і сумував, але гордість не дозволяла зателефонувати. І коли Інна прийшла до нього, наче за речами, вони швидко помирилися, бо обидва цього хотіли. І ще вони зрозуміли, що кохають одне одного.

-Хочеш, знімемо квартиру краще. Давай подивимося оголошення, – запропонував Євген.

-Ні, мені і тут подобається. Насправді бабусина квартира дуже затишна, а який двір зелений, он які ялинки, краса, – сказала Інна. – Вибач, це тоді я за мамою повторювала, тепер я знаю, що все треба своїм розумом.

-І ти мене вибач, я не стримався тоді. Так погано було без тебе, – сказав Євген, обіймаючи Інну.

-Мені скрізь буде добре, аби з тобою, – прошепотіла та.

Так вони ще довго стояли на маленькому старому балкончику. Балкон був не засклений і теплий вітер обдував їхні обличчя, і вони були щасливі.

Незабаром, не сказавши батькам жодного слова, Євген та Інна подали заяву і тихо розписалися у ЗАГСі. Були лише два свідки-подруга Інни та друг Євгена. Так вони вирішили.

Батьки молодят спочатку трохи образилися, що їм не повідомили, але потім упокорилися і навіть погодилися з тим, що їхні діти вчинили мудро.

А через три місяці Інна та Євген повідомили батькам, що в них скоро буде онук, чому всі були раді.

КІНЕЦЬ.