Днями я вирішила поїхати на роботу автобусом і, сідаючи в нього, помітила, що вільних місць немає. На одній із зупинок в автобус увійшла жінка похилого віку і озирнулася в пошуках вільного місця.

Зрештою, її погляд впав на хлопця, що сидів на передньому сидінні. Вона підійшла до нього і запитала, чи може він поступитися їй своїм місцем.

Хлопець виглядав стомленим, ніби щойно закінчив довгий робочий день, тому жінка не стала його просити далі. Коли ми продовжили наш шлях, до автобусу зайшла ще одна жінка.

Їй було близько шістдесяти років, і в неї не було жодних сумок. Вона відразу помітила того ж хлопця і почала кричати на нього, вимагаючи, щоб він поступився їй своїм місцем.

Решта пасажирів швидко переключила свою увагу на неї, а хлопець виглядав помітно ніяково. Жінка продовжувала обра жати його, зви нувачуючи його у грубості та невихованості.

Спочатку він підвівся, щоб поступитися їй своїм місцем, але, почувши її обра зи, вирішив сісти назад. Інші пасажири з подивом спостерігали за тим, як жінка розмовляє і марить про те, що всі чоловіки неповажні.

Хлопець дістав із кишені навушники, надів їх і заплющив очі, намагаючись відключитися від тиради жінки. Ніхто в автобусі не підтримав поведінку жінки.

Ми всі дивилися на неї з презирством, розуміючи, що вона робить некомфортною поїздку решти людей у транспорті.

Як людина, яка багато працює і розуміє втому хлопця, я хотіла б врізати цій жінці, але зрештою вирішила не псувати собі день.

КІНЕЦЬ.