Катя знову з’явилася в місті – вона йшла вулицею в елегантному пальті, в червоних чобітках на каблучках і в сонячних окулярах. Вона сама розуміла – через десять років її у місті взагалі ніхто не впізнає, тим більше у такому вигляді. Та вона особливо й не хотіла, щоб її хтось впізнавав: були тут і неприємні їй люди з далекого минулого, але є й ті, хто буде радий її бачити. Вона зайшла на міні-ринок, де колись працювала. Боже мій, нічого не змінилося! Все ті ж особи, і навіть ситуація не змінилася. Ну якщо тільки дівчата стали вже старшими, і речі посучасніше лежать на вітрині. Вона зупинилася перед Оксанкою, яка торгувала піжамами та халатами.

– Вам щось підказати? – Запитала вона і оглянула клієнта з голови до ніг. – У нас простенькі халатики, але дуже якісні, ось поторкайтеся який матеріал – чиста бавовна, якість! Взимку тепло, а влітку прохолодно!

Катя посміхалася. Оксана у своєму репертуарі – одразу зуби заговорює. Оксана поставила свої повні руки в такі ж повні боки і з подивом дивилася на Катьку – що цей клієнт від неї хоче, чого це вона так мило їй усміхається? Катя зняла сонячні окуляри та підняла брови – мовляв, впізнала?

– Катя! Це ти? Не може бути! – з вигуками, Оксанка кинулася в обійми Каті. – Яка ти стала красуня! Ой, а наряд, а макіяж, а манікюр! Дівчата, гляньте, Катя приїхала! Подружка моя!

Усі радісно привітали Катю, захоплювалися, почалися розпитування.

– Та ну їх, – шепнула їй на вухо Оксана. – Нічого їм не розповідай, краще мені розкажи, підемо в кафе на каву.

Оксана закрила свій павільйон, накинула куртку, і вони з Катею вийшли надвір. Сонечко, весна, пташки співають, так добре!

– Так, а тепер розповідай, як ти докотилася до такого розкішного життя? – Зацікавлено запитала Оксана. – Я тут недавно колишнього твого бачила, стоїть під ручку з новою пасією, сукню для неї вибирає.

– Та бог йому суддя, як покинув мене тоді вагітну, так і досі аліменти не платить, – відповіла Катя. – Бачити його не можу. Ще рятувало те, що на ринок тоді мене взяли працювати, коли моя мама з моїм піврічним сином сиділа.

– Так, до речі, як мама, як твій синочок?

– Мами не стало, – зітхнула Катя.

– Мої співчуття! А ти явно вискочила заміж, я права?

– Так, до речі чоловік дзвонить, секундочку! – Катя взяла телефон. – Так, рідний! Ключі забула? Ну, підвези мені їх, Сергію, я тут, поряд, біля міні-ринку! Ага, чекаю, люблю, цілую.

Через хвилину під’їхав джип, з нього вискочив повненький чоловік років п’ятдесяти, підбіг до дівчат і передав Каті ключі, привітавшись галантно з Оксаною. Подружжя ніжно поцілувалося. Чоловік зник у салоні свого автомобіля та поїхав.

– Це твій чоловік? – Здивувалася Оксана. – Він же років на 20 старший за тебе, та ще й повненький! Ти що, за розрахунком одружилася?

– Не говори так! Він дуже добрий і коханий чоловік!

– Коханий? – розсміялася Оксана. – Та як же його любити, він же старий!

– Ну то й що, що старий! Зате нас із злиднів витяг. Ти ж пам’ятаєш, як ми жили – мама санітаркою працювала і жили ми на орендованій квартирі. Андрій на мені одружився, але тут же покинув, коли я вагітною була, за іншою дівкою пішов. Мама нездужала, ну хоч вдома щось робити могла, вона з онуком удома, а я на роботі. Копійки рахували, господарі за квартиру великі гроші брали. А потім як моєї бабусі не стало в селі, так ми з мамою та сином в її старий будинок переїхали.

– Ага, я це пам’ятаю, – закивала Оксана.

– Так, там хоч своє, але пічне опалення, туалет на вулиці. Вадима в садок прилаштувала, але він часто нездужав, а я з однієї роботи на іншу, ніде не трималася. Та що там новий одяг – їжі іноді не було. Влаштувалась я тоді на склади за копійки – на товари стікери клеїти, там холодно взимку, без опалення, а на мені тільки куртка якась стара. Начальниця ще така була – зла, а я ще й влаштована неофіційно.

– Так, зовсім не щастило тобі, – похмуро погодилася Оксана.

-Так, і ось одного з таких зимових днів, мені зателефонували з садка і сказали сина забирати – занедужав він. Я вийшла зі складу, і як заплакала! Стою, майже молюся, прошу у бога, щоб хоч щось трапилося в моєму житті, щоб нам з сім’єю було легше. Відчуваю мене хтось за рукав взяв, я думала, що начальниця, але це був чоловік, так-так, той самий Сергій. Запитав, що в мене сталося. Я все коротко розповіла, він покликав мене в свою машину і відвіз, а слідом мені ще начальниця вигукувала, що я звільнена.

–  Виявилося, що Сергій приїхав на наші склади за овочами та фруктами для своїх магазинів, він їхній господар. Тобто він на своїй машині, а його водій на мікроавтобусі. Продукти склали, Сергій відправив водія у місто, а сам заїхав до нас товари подивитися – там у когось із його рідні день народження намічався. І ось біля воріт зустрів мене, пошкодував, відвіз до садка, звідти з сином у будинок і там аж присів – він здивувався, що ми так погано живемо. А мені навіть пригостити його не було чим, крім чаю. Він дав мені грошей і залишив про всяк випадок свій номер телефону і поїхав.

– Як романтично! – Захопилася Оксана.

– А потім він став часто до нас приїжджати – допомагав і з грошима. Допомагав безкорисливо, нічого натомість не просив. Ну як в такого було не закохатися? Він сам удівець, син дорослий. Я на Сергія дуже чекала і навіть не через гроші, а просто – щоб побачити, подобався він мені. А потім він покликав мене заміж. Ми той будинок продали і ось я тут, мій Вадим його вже батьком називає. Так що я не за розрахунком вийшла заміж, а з великого кохання, і навіть життя зараз без Сергія не уявляю. А ти як?

– Та я так само! – зітхнула Оксанка. – Дочка росте, чоловік гуляє. Нічого не змінилось. Ну я пішла, бо в мене там покупці, мабуть. Ти заходь, якщо що.

Подруги попрощалися. Катя пішла у своїх справах, а Оксана пішла розповідати своїм сусідкам по павільйоном, як Катя знайшла своє щастя.