З Тимофієм я познайомилася через свою сестру. Іванна святкувала свій день народження.

Серед запрошених був цей молодий юнак.

Ми одразу звернули увагу один на одного. Весь вечір провели у спільній компанії, а наприкінці Тимофій попросив мій номер телефону. Ми почали спілкуватися, поки згодом хлопець не покликав мене на перше побачення.

Стосунки між нами склалися хороші, довірливі й пара ми були красива. З моїми батьками Тимофій познайомився чи не одразу.

Мама не втомлювалася повторювати, які красиві дітки у нас народжуватимуться.

Іванна теж ніби раділа щастю сестри. «Таки добре, що я вас познайомила. Скоро весілля гулятимемо. Правда?»

Тимофій освідчився мені досить скоро. Звісно, я відповіла згодою. Ми почали готуватися до тієї самої заповітної дати. Обрали ресторан, знайшли ведучого, склали список гостей, купили та розіслали запрошення. За тиждень до весілля ми з Іванною пішли обирати весільну сукню. Я відчувала себе принцесою із дитячих казок. Як давно мріяла про цю мить.

Сестра допомагала з вибором найкращого вбрання.

Додому я повернулася досить пізно, проте Тимофія у квартирі не було. Я набрала нареченого, телефон не відповідав. Вирішила, що він має справи. Проте зазвичай хлопець завжди мене попереджав, якщо десь затримувався.

Коли Тимофій не повернувся до опівночі, я почала хвилюватися.

Знову зателефонувала, десь на шостий раз він підняв слухавку.

-Припини мені надзвонювати, можеш взагалі видалити мій номер.

-Коханий, що ти таке кажеш?

Де ти? – схвильованим голосом почала допитуватися у нього.

-Це більше не твоя справа.

Краще розкажи, де була ти сьогодні пообіді? – вимогливий тон хлопця давав зрозуміти, що він розлючений.

-Ти ж знаєш, що у цей час у мене обідня перерва.

Я була у кафе з друзями.

-Знаю я твоїх друзів. На власні очі бачив, як ти воркувала зі своїм колишнім. Вирішили з мене дурня зробити й це за тиждень до весілля.

-Роман опинився там випадково.

Підійшов до столу, щоб привітати мене з весіллям.

Тому я і посміхалася до нього, дякуючи. Ти міг би підійти до нас і все з’ясувати.

-Ти мені локшину на вуха не вішай. Я не одноразово отримував повідомлення з невідомого номера про твої походеньки наліво, але не хотів вірити, поки сам не переконався.

Весілля не буде!

Можеш і далі любитися зі своїм Романом.

-Навіщо ти так зі мною? Невже не бачиш, що я кохаю лише тебе – мій голос почав тремтіти, в очах зібралися сльози.

– Ти не можеш покинути мене напередодні весілля.

Що ми скажемо людям?

-Це не моє діло.

Що хочеш, те і говори.

Я була в розпачі й не могла повірити, що все це відбувається насправді. Лише кілька годин тому я була щасливою нареченою у найкращій весільній сукні з усіх можливих.

А тепер найнещасніша дівчина у світі.

Всю ніч проплакала й не могла заспокоїтися. Вранці поїхала до батьків, щоб розповісти про скасування весілля. Мама не могла повірити, що Тимофій таке утнув.

Зате Іванна, здавалося, не здивована.

Сестра слухала мою розповідь з ледь помітною посмішкою. Коли я закінчила, вона заявила:

-Весілля можете не скасовувати.

Я виходжу заміж.

Батьки та я дивилася на Іванну, як на навіжену.

-За кого? – запитала мама. – Ти ж не знайомила нас зі своїм хлопцем.

-Бо ви його й так знаєте.

Це Тимофій, колишній наречений моєї дорогоцінної старшої сестри.

Я була закохана в нього декілька років. Запросила на свій день народження, щоб зблизитися, а ти його у мене вкрала! Нарешті справедливість перемогла і саме я стану його дружиною.

-То це ти писала ті анонімні повідомлення й підіслала до мене колишнього?

-Звісно, а як ще я могла довести Тимофієві, що ти його не варта.

Я ніколи не могла подумати, що рідна сестра може так зі мною вчинити.

З Іванною я більше не спілкуюся.

КІНЕЦЬ.