– Я йду… – Олексій сказав ці слова так спокійно і буденно, ніби говорив їх щодня.

Для Лілі вони пролунали очікувано. Вона відчувала, що це рано чи пізно станеться, останнім часом напруга все більше витала в повітрі. Ліля найбільше переживала почути ці слова.

– Ти нічого не скажеш? – спитав чоловік, дивлячись кудись у далечінь.

– Навіщо слова? Хіба вони щось змінять?

– Ліля, пробач… Якби у нас були діти, цього ніколи б не сталося. Мені дуже шкода, вибач.

– Я все розумію. Знаю, як ти завжди мріяв про сина. Вибач, що не змогла тобі подарувати його.

– Ти тут ні причому. Просто так вийшло.

– У тебе хтось з’явився?

Олексій мовчав.

– Я зрозуміла, – Ліля закрила обличчя руками і заплакала.

– Ну-ну, не треба, будь ласка, – Олексій спробував взяти дружину за плечі, але вона його відсторонила

– Іди! Забирайся! Не хочу тебе більше бачити.

Олексій зібрав речі. Стоячи на порозі, хотів щось сказати Лілі на прощання, але та виставила вперед обидві руки, наче закриваючись від його слів. І він пішов мовчки.

За день Олексій прийшов. Своїм ключем відчиняти не став, подзвонив у двері. “Повернувся!” – на мить майнуло в голові Лілі. Але ні, Олексій просто забув одну важливу річ.

– Вона молода? – Якось відсторонено запитала Ліля.

– Двадцять шість, – неохоче відповів чоловік. – Ліля … нам потрібно розлучитися.

– Ти одружишся з нею?

– У нас буде дитина… точніше, одразу дві. Двійня, два хлопчики.

– Ось як… Щасливий! Що ж, я вітаю тебе, твоя мрія збулася.

– Дякую, – тихо сказав Олексій, відвівши убік погляд.

– Термін вже немаленький. Чому ти не пішов від мене раніше?

– Не знаю… я до останнього сподівався, що в нас із тобою вийде народити свого, сподівався на ці процедури.

Олексій та Ліля прожили у шлюбі сімнадцять років. Познайомились банально, на танцях у клубі. Для обох це було кохання з першого погляду. Розписалися, як тільки Лілі виповнилося вісімнадцять.

Ліля відчула себе погано за кілька днів до весілля. Думала, що хвилювання дається взнаки, але причина була в іншому – вона була вагітна.

Ліля, незважаючи на юний вік, морально була готова стати матір’ю, вона чекала на цю подію. Олексій був на три роки старший, він ніжно і зворушливо дбав про кохану дружину.

– Олексію, ти чого від компанію відсторонився? – Заходили до нього друзі.

– Яка компанія, хлопці? Я людина сімейна! До речі, скоро стану батьком! – гордо заявляв він.

Олексій був щасливий, літав як на крилах і ділився радісною новиною буквально з усіма.

– Баба Зіна, давай поможу! – підхопив він важку сумку бабусі-сусідки. – Привітай мене, баба Зіна, я скоро стану батьком!

Про майбутнє батьківство Олексія незабаром знав весь двір, всі його численні друзі та весь заводський цех, у якому він працював.

– Ох, Олексію, дарма ти всім розговорив про вагітність Лілі, термін ще маленький зовсім, – вичитувала його мати. – Що менше знають людей, то краще.

– Мамо, ти все зі своїми прикметами, нісенітниці все це, – відмахувався син. – І я не розговорив, а поділився радісною новиною! Мені вже не терпиться взяти на руки сина!

У палату Лілю забрали прямо з робочого місця, термін був двадцять два тижні. Малюка не стало. Для молодої сім’ї це стало справжнім потрясінням, Олексій картав себе.

– Говорила мені мати: не кажи нікому, а я не слухав.

– Любий, не картай себе. Просто так вийшло… У нас нічого не втрачено. Ми молоді, спеціалісти сказали, що ми зможемо стати батьками.

Біда, що сталася, тільки зблизила подружжя, вони трепетно підтримували один одного.

Минали роки. І Олексій, і Ліля отримали підвищення по роботі, купили двохкімнатну квартиру у спальному районі міста та з’їхали від батьків Олексія.

Почуття між подружжям з роками не змінилися, стосунки були чудовими, тільки не було найголовнішого, про що мріяли обоє – дітей. Ліля кілька разів проходила різні процедури, тільки довгоочікувана вагітність не наступала.

– Я зрозумію, якщо ти підеш… – сказала Ліля два роки тому, коли сім’я відзначила п’ятнадцять років спільного життя.

– Не кажи нісенітниць, – Олексій витирав сльози, що бігли по щоках дружини. – Я буду з тобою до кінця.

– Знаю, як ти мрієш стати батьком. Ти маєш право випробувати це щастя. Але, певне, я вже не зможу тобі його подарувати…

І ось це сталося… Чоловік пішов.

Олексій при розлученні збирався залишити квартиру Лілі, відчуваючи перед нею величезну провину. Але молода наречена, Світлана, дізнавшись про його плани, закотила справжню сварку. Домовились, що розмінювати квартиру не будуть, Ліля залишиться в ній і викупить частку колишнього чоловіка. Частину суми вона була готова віддати відразу, решту – виплатити протягом кількох років.

Світлана була цілком задоволена таким варіантом, а Олексій відчував себе останнім негідником.

Ліля останнім часом почувала себе дуже погано, але цей стан її не дивував, адже вона переживала такі події. Свої пережиття вона заїдала чимось солоденьким, тому форми, що округлилися, теж не викликали у неї підозр.

Все з’ясувалося, коли Лілі стало зле на касі магазину і її забрала швидка.

– У вас це не перша вагітність? – Запитав спеціаліст, що проводив огляд.

– Як? Не може бути… – Ліля не вірила своїм вухам.

– Термін – дванадцять тижнів!

Ліля була щасливою, Олексію вирішила нічого не повідомляти. Навіщо? Він пішов… Нехай буде щасливий там, у своїй новій родині. А вона впорається сама, виросте, виховає.

Ліля народила малюка. Сина, як мріяв колишній чоловік. Вирішила назвати Михайликом.

З Олексієм з моменту розлучення вони не зустрічалися, жили у різних районах міста. Лілі так і хотілося набрати його номер і розповісти про те, що в неї тепер є Михайлик. Але вона стримувала себе. Це її син, її…

Минуло два роки. Стояв чудовий суботній день. Ліля збиралася прогулятися з Михайликом в парку, вони вже стояли біля дверей, як раптом пролунав дзвінок.

«Як не вчасно, – подумала Ліля. – Напевно, це сусідка Таня, попліткувати хоче. Від неї не відчепишся».

Ліля глянула у вічко і не повірила своїм очам: Олексій! Вона стояла у нерішучості, відкривати чи ні?

Олексій був наполегливий і знову натиснув кнопку дверного дзвінка. Ліля різко відчинила двері. Погляд чоловіка одразу зупинився на Михайлику, якого Ліля тримала за руку.

– Пробач, я не знав… У тебе сім’я, я не вчасно… Радий за тебе!

– Моя сім’я – це я та мій син Михайлик.

Олексій здивовано дивився на Лілю.

– Проходь… ти ж не просто так прийшов.

– Я не знаю, з чого почати… Загалом від мене пішла дружина.

– І? Ти вирішив повернутись до мене?

– Вона не просто так пішла. Пішла до іншого, а дітей лишила. Цей новий її чоловік він був категорично проти приймати чужих дітей. І Світлана, не замислюючись, їх покинула. Я не уявляю, як я впораюся з двома синами.

– У тебе є мати, попроси її допомогти.

– Мами не стало півроку тому. Мені більше нема до кого звернутися. Розумію, як винен перед тобою.

– Де діти? Ти залишив їх самих вдома?

– Ні, вони сидять у машині.

– Олексію, ти що? Спека на вулиці, а ти залишив дітей у машині! Біжимо швидше!

На щастя, Олексій був недовго, з дітьми нічого не сталося, вони тільки захотіли пити.

– Так, тату, дітей тобі довіряти не можна, – сказала Ліля, дивлячись на те, як хлопчаки-близнюки, Андрій та Олег, п’ють воду.

– А Михайоик? Він прийомний? – нерішуче спитав Олексій.

– Ні, він мій рідний.

– Як? Виходить, це мій син? Ліля! Але чому ти нічого не сказала.

– Навіщо? Ти пішов … Ми з тобою тільки розлучилися, коли я дізналася, що вагітна. Виходить, та остання процедура дала результат.

– Мені так багато треба сказати тобі.

– Я з Михайликом збиралася прогулятися парком, пропоную до нас приєднатися.

Вони довго гуляли і говорили про все на світі, ніби не було кількох років розлуки, ніби Олексій не зрадив Лілю, пішовши до іншої.

– Пробач мені… – сказав чоловік, коли вони підійшли до будинку Лілі, повернувшись із прогулянки.

– Я давно вибачила. У той момент, коли вперше взяла на руки нашого сина.

– Я можу хоч іноді звертатися до тебе за допомогою?

– Залишайся. Залишайся разом із синами…

Світлана при розлученні попросила від Олексія залишити їй машину, у такому разі вона обіцяла написати відмову від дітей. Олексій, поговоривши з Лілею, погодився.

Відразу після розлучення Світлана продала машину і квартиру, в якій вони жили з Олексієм (ця квартира була її, дісталася від бабусі) і з новим коханим відбула в невідомому напрямку.

Через деякий час Олексій та Ліля розписалися, без весільних урочистостей. А ще за рік сім’я відзначала новосілля у новому просторому будинку. Двохкімнатна квартира була занадто тісна для великої родини, тим більше, що Ліля нещодавно оголосила про те, що в їхній сім’ї знову очікується поповнення.

КІНЕЦЬ.