Жили-були дві родини – наша та наших друзів. Ходили одне до одного в гості, відзначали свята, діти веселилися і грали разом.  З подивом почала я помічати, що Костя кидає на мене полум’яні, безперечно, зацікавлені погляди. Хоча чому тут дивуватися, він людина, яка обожнює жіночу стать. Тож всьому цьому я значення не надавала.

Треба відзначити, що дружина його постійно діставала мене такими ненав’язливими зауваженнями, дрібними причіпками, вказівками, суперечками на рівному місці. На що я завжди незрозуміле щось мукала і мляво від неї відмахувалася.

Якось, у розпал наших чергових святкових посиденьок Настя спромоглася різке щось висловити на мою адресу, настільки різко і грубо, що вся компанія, яка до цього жваво говорила, від несподіванки притихла. Ситуація була ще та. Тоді я промовчала. Тиждень ходила у ступорі, а потім подумала, що можу їй помститися.

Тим часом увага її чоловіка до мене стала наполегливішою, прямо скажемо, нав’язливішою. І ось я погодилася зустрічатися з ним. Зачарувати його було неважко. За дві зустрічі він міцно сидів на гачку. Були й зустрічі під місяцем, обіди у ресторанах, подарунки до свят і не лише, поїздки на природу, постійні милі серцю дрібнички. Зворушливі та щирі смс: «на добраніч» і «доброго ранку».

Спочатку це тішило моє самолюбство. Потім я вирішила, що досить, і все це мені набридло. Різко. Відразу. І ось тут почалося. Його дзвінки кожні пів години на стільниковий та домашні телефони. Очікування біля моєї роботи. Постійні прохання про зустріч.

Закинув роботу (він має свій маленький бізнес), сім’ю, дітей, будівництво котеджу. Частіше став випивати, ставав некеровано-агресивним. Одне, зазвичай, тягне у себе інше. Кілька разів потрапляв до лікарні з струсом. Його обкрадали, причому на великі суми (зрозуміло, він був у такому вигляді). На роботі сталася пожежа. Розбив дві свої машини. Усі колеги з бізнесу розбіглися.

Батьки кодували Костю 5 разів! Його родина була в шоці. Дружина багато разів подавала заяву на розлучення. Мені було просто страшно від цього. Після того, як його ж напарник виніс та продав все обладнання та інструменти, Костя загримів у лікарню з серцем. Пролежав там майже місяць.

Після – тиша. Він працює один у своїй конторі. Мало з ким спілкується, веде абсолютно тверезий спосіб життя. Із сім’єю то живе, то не живе. Настя постійно плаче. А я мовчу. Не дзвоню. Не відповідаю на його надто рідкісні дзвінки. Намагаюсь взагалі не думати про це. Не виходить. Сокиру образ я давно закопала. Мені щиро шкода його. Мені дуже соромно. Зараз я б так не вчинила.

КІНЕЦЬ.