Прочитала історію про те, що мати робить все, щоб залишитись однією в старості, і не можу зрозуміти, чому всі так обурені вчинком автора. У нашій країні заробити на окреме житло не так просто.

Я з батьками до заміжжя жила в однокімнатній квартирі, куди й повернулася із трирічною донькою після розлучення. Більше мені йти не було куди, хоча батьки були дуже незадоволені, особливо батько.

Зараз дочка першокласника, їй потрібен окремий куточок для виконання домашнього завдання, і мене вразило, коли мама сказала, що уроки можна робити на кухні, бо в кімнаті батько любить дивитись телевізор.

Як мені ставитися до такої заяви?

Кухня зовсім маленька, я під час переїзду навіть свою розкладачку там не змогла поставити, щоб не спати в одній кімнаті з батьками.

Я розумію, що купити квартиру у них нема за що, але вирішити питання раніше вони цілком собі могли.

Наші сусіди живуть точно в такій же квартирі, у них теж єдина дочка, молодша за мене на три роки.

У сусідки в селі є батьки і вони весь цей час у них на подвір’ї (близько п’ятнадцяти років) будували там собі будинок. Цього року вони мають намір переїжджати, залишаючи дочці квартиру.

Мої ж сказали, що з міста не поїдуть, особливо на старість, там важко без зручностей і треба обробляти землю.

А мені здається, що маючи таку квартиру, треба було думати про будинок у селі раніше, і зараз ми не жили б у таких умовах, а я могла б і дитину на свіже повітря і на фрукти та овочі вивезти з міста.

Але вони не мають ні дачі, ні накопичень, живуть від зарплати до зарплати. Ось зараз всі ми сидимо без роботи, через місяць і хліба не буде за що купити. Гаразд, я витрачала гроші на дочку, а вони могли ж відкладати хоч щось.

Тепер я розумію, що засудження полетять у мій бік, але я вважаю, що я маю рацію. Усі батьки не повинні, а просто зобов’язані забезпечити майбутнє дитини.

КІНЕЦЬ.