Складається так, що ще з весни й аж до перших заморозків я живу у селі на дачі. Іноді їду у місто, коли є термінові справи. Ось до прикладу, тиждень тому мені потрібно було до лікарні. Того дня я поспішала вирішити всі свої справи й повернутися в село останнім автобусом.

Але доки я чекала на результати обстеження, то автобус уже поїхав і відповідно я не встигла на нього. В мене не було іншого входу, ніж поїхати до своєї дочки ночувати. Її звати Віта, зараз вона у декретній відпустці, бо вже скоро має народити дитину. Їй самій нудно вдома, тому кожного разу, коли вона гуляє або ж йде у магазин, телефонує до мене і ми говоримо на різні теми скільки вона хоче.

Того дня я дуже зголодніла, бо навіть нічого не встигла поїсти між аналізами, дуже хотіла встигнути на автобус додому. Ще зранку чаю випила поспіхом і все.

Я не хотіла робили неочікуваного сюрпризу, тому перед тим як їхати до дочки я подзвонила і запитала чи вона не проти, якщо я залишусь на ніч у неї. Віта не була рада цьому, але дозволили заночувати.

Я прийшла до неї у квартиру, зняла верхній одяг, і сказала, що не проти поїсти, бо за цілий день і макової зернини в роті не тримала, багато справ було. Віта поставила мені тарілку з вермішеллю на стіл та дала чаю.

Я дуже здивувалась. Може, вона себе сьогодні погано почувала, тому нічого не змогла приготувати? Я вирішила сходити до магазину, щоб купити щось смачненьке і разом пригостити Віту і її чоловік. Добре, що магазин поруч.

Вітин чоловік, мій зять працює на досить важкій роботі й працює багато. Ось я збираюся у магазин, а він заходить у квартиру.

Тільки прийшов з роботи. Віта відразу почала бігати біля нього. І салат з холодильника дістала і м’ясо запечене ще тепле з духовки.

Після цього поцілувала чоловіка та покликала його за стіл їсти й вони разом вечеряли.

Я стояла у коридорі з надією, що вони мене запросять за стіл, але ні. Їли вони без мене. Мені стало так не приємно. Очі мої наповнилися сльозами. Мені так було образливо. Весь свій вік я та чоловік робили усе, щоб дитина була щаслива, віддавали останнє, що мали, а зараз вона мені так дякує.

Я тихо зайшла у кімнату, взяла свої речі, які тільки нещодавно поставила і пішла на автовокзал з очима повними сліз.

Вже краще там зачекаю на автобус. Віта навіть не зрозуміла, що сталося. Наступного дня, коли я вже була вдома, вона зателефонувала ніби нічого і не сталося та запитала, який краще йогурт купувати.

Я їй відповідала не охоче, тому донька запитала. що зі мною і чому я без настрою. Та невже вона й сама не розуміла, чому я без настрою?

Мені неприємно, що ми з татом її виховували зовсім інакшою, а виросла вона егоїсткою. Віта не розуміла, або удавала, що не розуміє, тому я розповіла, що сталося та чому у мене немає настрою. Але вона не вважає себе у чомусь винною.

Образа ще досі не залишає мене, хоч і пройшов час.

КІНЕЦЬ.