Бажання чогось досягти у цьому житті у мене було ще з дитинства.

У студентські роки я ні дня не сиділа без діла. Постійно старалася знайти якийсь підробіток, навчитися чогось нового, проявити себе. У моїй голові завжди була маса ідей, потрібно було лише знайти шляхи для їх реалізації. Після випускного я деякий час працювала за професією.

Офісна робота на фірмі не приносила мені задоволення.

Вранці я прокидалася без охоти, їхати на роботу не було жодного бажання.

Через пів року такого життя я настільки виснажилася та втомилася, що потрапила у лікарню. Саме тоді й познайомилася зі Славою. Чоловік працював там медичним братом. Він ставив мені крапельницю й так хвилювався, що ніяк не міг попасти у вену. Довелося викликати допомогу.

Славкові тоді влетіло за мене, проте він не розгубився. Попросив номер телефону, а наступного дня прийшов до мене із квітами.

Поки я лікувалася, хлопець буквально задарував мене красою.

Лікарняна палата перетворилася на справжній квітковий магазин. Після виписки половину квітів залишила медичному персоналу. Не хотілося, щоб вони зів’янули швидко.

Повернулася додому я не сама, а зі своїм бойфрендом. Зі Славою ми вирішили не гратися в котики-мишки, а одразу перейти до серйозних питань. Тому й стали жити разом.

Загалом хлопець він виявився хороший.

Коли потрібно може їсти приготувати у квартирі прибрати. Скласти речі для нього не проблема й сміття виносить вчасно. Особливих недоліків у хлопцеві я не знайшла, тому й погодилася на пропозицію узаконити наші відносини.

Правда, питання фінансів мене турбувало. Бажання жити гарно та в достатку завжди крокувало поруч. Я розуміла, що на своїй роботі бажаного рівня життя ніколи не досягну. Слава у лікарні заробляв ще менше.

Скільки разів я просила його продовжити навчання й вивчитися на лікаря. Він же категорично проти, залагодив: «Мене все влаштовує й хоч кіл об голову теши».

Усі надії довелося покладати на себе. Певні заощадження я мала. Відкладала ще зі своєї першої роботи на квартиру. Сума зібралася чималенька, тож я вирішила ризикнути відкрити власний магазин одягу. Спершу детально вивчила це питання. Розібрала усі можливі підводні камені.

Поговорила з чоловіком, очікувала почути від нього слова підтримки, а натомість Слава мене розчарував.

-Ну куди тобі братися за таку серйозну справу.

Ти ж у тому нічого не тямиш.

Лише гроші марно витратиш. Краще б купила нам автомобіль, а то старий розвалюється.

Такі слова чоловіка переконали мене діяти більш рішуче. Я хотіла довести йому й насамперед собі, що можу досягнути всього, чого забажаю. Знайшла приміщення, заплатила оренду, купила все необхідне устаткування. Потім вийшла на надійного поставника одягу. Домовилася про умови співпраці й зробила перше замовлення. Видрукувала флаєри про відкриття магазину, чіпляла їх на все можливих дошках оголошення.

Нарешті настав день відкриття.

Клієнтів прийшло багато, я працювала самостійно й особисто обслуговувала гостей. Речі зайшли, першого дня вдалося продати чималу кількість товару. Половину грошей я практично відбила, заспокоїлася й почала насолоджуватися тим, що роблю.

За місяць роботи я не лише повернула те, що вклала в магазин, а ще й заробила гарну суму грошей.

Ще через деякий час взяла на роботу двох дівчат й почала шукати приміщення для ще одного магазину. Мій бізнес не провалився, а став успішним. Слава знову заговорив про автомобіль, почав показувати мені марки, на яких він хотів би їздити. Згодом натякнув на відпочинок у якомусь теплому місці.

А коли я влаштувала собі незапланований вихідний й побачила, що Слава теж нікуди не збирається, чоловік зізнався, що звільнився.

«Для чого мені гнути спину, якщо у нас є сімейний бізнес». Ось так він заговорив.

Я усвідомила, що тримаю на своїх плечах ледаря, котрий не хоче нічого робити для того, аби досягти успіху дружини. Мені такий чоловік не потрібний.

Тож я подала на розлучення.

Слава погрожує відібрати у мене половину бізнесу, а я не переймаюся. Навіть якщо у нього вийде, він все одно нічого в тому не тямить. Я ж відкрию ще.

КІНЕЦЬ.